Одна душа на двох
Коли в сімї зявилися дві донечки, як дві краплі води схожі, Маряна спочатку злякалася, навіть знаючи, що чекатиме близнят. У поліклініці їх принесли на годування та залишили в палаті.
Як же я їх розрізнятиму? думала вона. Знати, що вони будуть схожі, одне, але ось вони, мої рибки, дві однакові.
Та згодом Маряна призвичаїлася й розпізнавала доньок за найдрібнішими ознаками, які бачила лише вона. Решта ж постійно плутали їх.
Олеся й Соломія росли разом, були нерозлучними: разом у садочку, разом у школі. У старших класах вони знали, що існує безліч легенд про близнюків. Наприклад, давні греки вважали їх дітьми богів, а на небі є навіть сузіря Близнюків. Завжди вважалося, що в близнят одна душа на двох, що вони думають однаково.
Так і було: коли хворіла Олеся, Соломія невдовзі теж захворювала. Іноді потрапляли в однакові ситуації, але частіше їх просто плутали через схожість. Навіть характером і звичками вони були майже ідентичні. Коли підросли, їм подобалися одні й ті самі хлопці.
Настала пора закінчувати школу. Обидві вчилися добре й збиралися вступати до університету. Але під час зимових канікул Соломія раптом захворіла їй стало зле. Олеся чекала, що й їй стане погано, але час минав, а Соломія хворіла сама. Батьки відвезли її до лікарні на обстеження. Лікарі швидко діагностували жахливу хворобу лейкоз.
Треба було раніше звернутися, сказали вони. Але хто ж їде до лікарні, коли нічого не болить?
Шість місяців Соломія боролася, але на весні її не стало. У той момент Олеся була в школі, але раптом відчула різкий біль у грудях, серце ска́кало, немов хотіло вискочити. Вона ледь не втратила свідомість.
Батьки боялися за Олесю. Боялися, що вона не переживе втрату сестри. Вона й сама чекала, що захворіє так же, але після обстежень виявилася здоровою.
Усімі було важко, але Олеся не могла позбутися думки:
Чому це сталося із сестрою? Чому не зі мною? Ніби частину мене забрали.
Мати хвилювалася:
Доню, у тебе випускні іспити. Постарайся здати їх добре. Тепер ти мусиш жити за себе й за Соломію.
Олеся зібралася й здала іспити на відмінно.
Мамо, я вирішила вступати до медичного університету, сказала вона одного дня. Я хочу боротися з цими проклятими хворобами.
Ми з татом підтримуємо тебе, обійняла її Маряна.
З часом біль затих, але Олеся сумувала. Ніхто не розумів її так, як сестра.
Мамо, моє життя поділилося на «до» й «після», казала вона.
Минали роки. Олеся вже закінчувала навчання, коли зустріла Богдана. Вперше за довгий час вона знову почала сміятися.
Одного разу їй приснилася Соломія немов показувала кудись рукою. Це був перший сон про сестру за всі роки.
Треба відвідати могилу, подумала Олеся.
Після пар вона вирушила на кладовище, а потім до церкви. Додому їхати не хотілося, і вона вирішила заїхати до Богдана.
Двері у його квартиру були незамкнені. Вона увійшла й завмерла Богдан був з іншою дівчиною.
Олесю?! схопився він.
Більше не хочу тебе бачити! вибігла вона.
Згодом вона зрозуміла, як добре, що це сталося зараз, а не після весілля.
Богдан благав пробачення, але вона була непохитна. Незабаром він зник, але друзі розповіли, що він позичив у них гроші, сказавши, що Олеся поверне. Що ж, довелося віддавати.
Тоді вона згадала свій сон. Невже Соломія хотіла попередити?
Час минав. Олеся працювала у лікарні. Одного вечора, їдучи на нічну зміну, її машина раптом заглохла. Вона спробувала завести нічого. Але коли знову повернула ключ, двигун запрацював.
Далі вона побачила жахливу аварію якби не зупинка, могла б потрапити туди сама. Пізніше вона дізналася, що там загинув брат медсестри.
Це Соломія мене врятувала, усвідомила вона.
Після зміни вона перевірила машину з нею все було гаразд.
Одного разу, йдучи на зустріч із подругою, Олеся раптом розі
