Піти чи залишитися
Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши донечку Марійку й незнайомого хлопця, який привітно всміхався.
Привіт, мамо, знайомся, це Вітя, вирішила, що вам вже час познайомитись. А тата нема вдома? швидко говорила донька й одразу ж підштовхувала хлопця вперед, заходь, Віть, не соромся, у мене чудові батьки.
Доброго дня, трохи зніяковіло привітався він і зайшов у кімнату.
Оксана всміхнулася, щоб підбадьорити його, і кивнула у відповідь.
Мам, вибач, що без попередження нагрянули, ми лише чаю випємо, лепетала Марійка, а потім підемо в кіно.
Вітя поводився ввічливо, скромно посміхався, але підтримував розмову.
Мамо, а де тато? Я хотіла, щоб він познайомився з Вітею.
Ну де ж може бути наш тато? У гаражі, звісно. Копається там, казав, що машину треба пропилососити й помити. Ти ж знаєш, він усе сам, на автомийку не хоче відповіла Оксана.
Незабаром Марійка з Вітею збиралися йти. Хлопець ввічливо подякував і попрощався.
Ой, який ввічливий і вихований, подумала мати, зачиняючи за ними двері.
Марійка вчиться в університеті на другому курсі, донька вже доросла. Оксана навіть не помітила, як вона виросла. А вона вже постійно ставить матері питання про життя, питає порад: як вчинити, що робити в такому випадку, чекає підказок.
Іноді, звісно, мати радить доньці, але бувають такі моменти, коли відповідає:
Донечко, на це питання у мене немає чіткої відповіді, і ніколи не буде, бо не існує єдино правильної відповіді. Іноді життя розставляє нам пастки, наче підказує таким чином, що для всього свій час.
У кожного своя доля, життя розпоряджається по-своєму. Оксана, проживши з чоловіком понад двадцять років, постійно була на роздоріжжі. Вона добре памятає, як подруга Іринка познайомила її з Іваном.
Оксанко, знайомся це Іван, друг мого Сергія, підвела вона високого й худорлявого хлопця до подруги, який виглядав зніяковілим і трохи розгубленим. Він працює з моїм Сергієм, той давно просив познайомити свого друга з кимось із подруг. Ну, узагалі, спілкуйтеся тут, усміхнулася вона і пішла у натовп танцюристів до свого хлопця.
Студентська дискотека була в розпалі. Оксана з Іринкою вчилися в університеті, навчання добігало кінця. Іринка з Сергієм збиралися одружитися за два місяці. Іван виглядав чужим серед студентів, соромився, почувався не в своїй тарілці. Сутулився, ніби соромився свого зросту, був трохи незграбний, озирався, розглядаючи веселий студентський натовп.
Іване, ти десь вчишся? першою вирішила заговорити Оксана.
Ні, я вже третій рік працюю водієм, а до того армію відслужив.
Дивно, відслужив армію, а навіть не пожорсткішав, високий і худорлявий, подумала Оксана. У неї був приклад перед очима її старший брат.
Ми з Сергієм разом служили, так вийшло, подружилися, і після армії наша дружба продовжилася, разом і на роботу влаштувалися. Вчився я лише в школі. А ви, значить, з Іринкою тут вчитеся?
Він дивився Оксані в очі, посміхаючись. А посмішка його була хлопячою й чарівною, що вона мимоволі відповіла усмішкою, хоча й не хотіла давати йому приводу на щось сподіватися. Він їй не сподобався. Так і відбулася їхня перша зустріч. І якби тоді їй хтось сказав, що це її майбутній чоловік, вона б від душі сміялася.
Але, як кажуть, від долі не втечеш. Напевно, життя було б нудним і одноманітним, якби ми всі знали наперед, де й з ким опинимося через рік. Кожен раз, коли Іван запрошував Оксану на побачення, вона думала, що це востаннє ну, погуляють, поговорять і розійдуться. А наступного разу вона йому відмовить.
Час минав, а Оксана не наважувалася відмовити. З одного боку, їй було трохи шкода цього скромного й доброго Івана, з іншого біля неї не було хлопців, до яких вона ставилася б серйозно, за кого могла б вийти заміж.
Оксанко, ну як у тебе справи з Іваном? допитувалася Іринка.
Нормально, сама не знаю як, байдужо відповідала подруга.
Вже й на весіллі Іринки з Сергієм погуляли, Оксана з Іваном були свідками. Веселилися й раділи за друзів. Вже Оксана закінчила університет і влаштувалася на роботу. Так і зустрічалися. І ніби звикла Оксана, вона розуміла, що Іван справжній. Вирішила порадитися з матірю.
Мамо, я тебе вже познайомила з Іваном, от не знаю, що й робити. Він уже про весілля заговорив, а я не знаю, що й відповісти. Одне тільки знаю що він надійний, працьовитий, турботливий, хоча багато чого не знає, не начитаний і книжки не любить.
Доню, не замора
