У душі знову оселилось щастя
Вже не вперше помічала Оксана, як її чоловік Тарас тримається за лівий бік, де серце. Наче непомітно гладить і відпускає руку, озираючись, чи не бачить дружина. А вона вже не раз питала:
Що, знову болить, Тарасе? Треба б до лікаря сходити.
Мине, буває, зараз відпустить, завжди однакова відповідь.
Девятий рік жили разом Оксана з Тарасом у селі, куди обидва приїхали після інституту. Тарас навчався на агронома, вона на вчительку. Але Оксана так і не пішла працювати, бо Тарас любив господарство: повний двір худоби дві корови, вівці, порося, кури та качки. За всіма треба було доглядати. Ось дружина й сиділа вдома, цілий день на ногах. Тарас працював у колгоспі.
Оксану з тринадцяти років виховувала бабуся батьки загинули, згоріли у хаті, а вона тієї ночі якраз ночувала у бабусі. Тарас був родом із цього села. Та через три роки після весілля помер його батько серце вдарило. А ще через два роки пішла й мати.
Так і залишилися вони з Оксаною вдвох. Усе було добре, але дітей не було. Обидва чекали і сподівалися, Оксана навіть ночами плакала, благала Бога дати їм дитинку. Але поки що не виходило.
Вранці Тарас поснідав і збирався на роботу, але знову схопився за сердце. Не встигла дружина підбігти, як він упав на підлогу серце зупинилося. Швидка приїхала, але було вже пізно.
Після похорону Оксана довго плакала, думала на самоті:
У тридцять років сама Чому ж так несправедливо? Дуже любила чоловіка, а Бог його забрав. Усіх забрав. У чому ж моя провина?
Вранці заходила до хліва, доїла корову і ридала:
Навіщо мені це господарство? Роблю все через силу, бо шкода худоби
Але чула її сусідка Наталя Петрівна, яка працювала завучем у школі. Одного разу зайшла:
Оксанко, чую, як ти плачеш. Розумію. Продавай худобу, навіщо тобі одній? Знаю, що в сусідньому селі в школі вчителька пішла. Може, влаштуєшся. Хоча б серед людей будеш, відволічешся.
Дякую, Наталю зітхнула Оксана.
За літо вона розпродала худобу, а до вересня вже була в сусідньому селі. Зявилась там гарненька Оксана Михайлівна, поселили її у великій хаті. Прибрала, вимила вікна.
Ось і почалося нове життя, говорила вона сама до себе. Тільки тин розвалився, треба якось полагодити.
Звернулася по допомогу виділили їй дошок. Але ставити треба було самій.
Маріє, звернулася до сусідки, яка розвішувала білизну, може, підкажеш, до кого звернутися?
У нас є тесляр, золоті руки, але він пє. Без пляшки нічого не робить. Вінка його винувата дружина. З нею й спився. Дітей у них двоє, але опіка забрала. Я як побачу Миколу, скажу.
Наступного дня Марія повідомила:
Бачила Вінку біля магазину. Завтра прийдуть. Тільки купи пару пляшок вина інакше не почнуть.
І справді прийшли зранку Микола з Вінкою, обидва з перегаром. Микола кинув інструменти й оглянувся. Оксана вийшла.
Здорово, господине, гукнула Вінка, а Микола лише кивнув.
Недбалого вигляду, неголений, але очі ясні, чи
