Рішення дозріло несподівано
Соломія з матірю жили самотньо. Скільки дівчинка себе памятала, батька ніколи не бачила. У дитинстві навіть не цікавилась, хто він і де. Тепер вона думала, що він був, мабуть, «льотчик-герой». Родичів у них із матірю не було мати з шести років виховувалась у дитячому будинку.
Мати так і не встигла розповісти Соломії про свої стосунки з батьком. Він, схоже, навіть не був її чоловіком, а тепер уже й питати ні в кого.
Життя у дитбудинку
У тринадцять років Соломія пережила справжню трагедію померла її мати, серце було слабке. Донька часто бачила, як вона трималася за груди й кривилася.
«А я навіть не розуміла, що у мами серце болить і що це серйозно, зізнавалася собі Соломія. Думала, що, як завжди, пройде, і мама знову буде веселою».
Але Соломія залишилася сама. Зламалися матерні крила, що захищали її від жорстокого світу. Довелося рано дорослішати. Потрапила вона до дитячого будинку.
Там їй довелося багато витерпіти. Особливо страшно було вночі спальні ніхто не охороняв. Діти були жорстокі: дражнилися, билися. Хоч Соломія й намагалася бути непомітною, їй все одно діставалося від старших.
Зовнішність у неї була непоказною, і вона дуже переживала через це. У тринадцять років виглядала на десять худа, з курносим носом і веснянками. Зате навчання давалося їй легко.
Нова родина
У дитбудинку вона пробула недовго, може, рік, але цей час здався вічністю. У матері Соломії була подруга з дитячих років Олена. Ось ця добра душа не дала дівчинці залишитися сиротою.
«Скажіть, як можна оформити опіку над Соломією?» запитала Олена директора, коли приїхала з чоловіком Тарасом до дитбудинку.
Директор уважно їх оглянула і, схоже, залишилася задоволена. Попросила документи.
«Ви раніше знайомі з дівчинкою чи її матірю?»
«З Соломією ні, а з її матірю ми виховувалися в одному дитбудинку», відповіла Олена, а Тарас кивнув. Нещодавно дізналася, що вона померла, ось і знайшла її доньку».
Директор розповіла все детально, і незабаром, оформивши документи, Олена з Тарасом забрали Соломію додому. У них вже була своя родина: Андрій, майже шістнадцятирічний, і дванадцятирічна Марічка. Соломія з перших днів намагалася з ними подружитися, але бачила не виходить. Вони не приймали її, ще й ревнували Олену до неї. Адже вона була їхньою мамою, а тут зявилася чужа дівчинка, до якої батьки ставилися з теплотою.
Коли Соломія щось питала в Андрія, він мовчки повертався й йшов у свою кімнату. Марічка теж не розмовляла з нею, а коли мати не бачила, показувала язика й корчила гримаси.
«Може, я сама винувата, що не можу з ними подружитися? тихо страждала Соломія, дивлячись у дзеркало. Невродлива, маленькі очі, веснянки Звичайно, кому така сподобається?»
Насправді вона була не така вже й страшна. Підлітковий вік завжди якісь недоліки. Але вона заздрила Марічці гарненькій, з кучеряшками, про які так мріяла. У Соломії ж були русі прямі волосся.
Діти були спокійними, проблем не створювали. Соломія відчувала, що Олена намагається любити її, ставиться з добром, як могла. Але часу в неї було обмаль. Вона з Тарасом завжди були зайняті у них була невелика агенція нерухомості, крутилися, як білки в колесі. На дітей часу залишалося мало.
«Як добре, що наші діти прийняли Соломію», іноді говорила Олена чоловікові, і той погоджувався.
«Так, а буває й гірше діти не знаходять спільної мови», відповідав Тарас.
Так вони думали, бо не вникали в їхні стосунки. Ззовні все виглядало спокійно. Соломія ніколи не скаржилася, рідні діти теж мовчали. Але в душі у кожного кипіли приховані почуття.
Страдання
Саме в тринадцять років Соломії довелося дорослішати й зрозуміти, що життя не мед.
«У мене більше немає тої теплоти, яку дарувала мама. Вона пішла, і я вже не чую її турботливих слів надягни шапку, одягайся тепліше. Вона більше не хвилюється, щоб я не застудилася. Я памятаю, як вона читала мені казки вночі. Як же було добре поруч із нею. Вона завжди дула на подряпане коліно, мазала зелёнкою й ніжно витирала мої сльози. Тепер я знаю, як важко жити без рідної мами, навіть у добрій родині», часто думала Соломія наодинці, але нікому про це не розповідала.
Вона намагалася не сваритися з Андрієм і Марічкою, з повагою ставилася до Олени й Тараса. Була вдячна вже за те, що вони забрали її з дитбудинку. А ще й годували, одягали не гірше, ніж своїх дітей.
«Звичайно, тітка Олена добра жінка, але вона так і не стала для мене справжньою мамою. Тому мені сумно», думала Соломія перед сном. Але я дуже стараюся їм сподобатися».
Так, в
