Взагалі я звикла допомагати людям, тому що життя складне, доля у кожного може змінитися будь-якої миті. Проте є такі люди, які завжди готові скористатися добротою інших.
Ми з чоловіком та сином мешкали у кімнаті в гуртожитку. Кімната велика, та й сусіди непогані, але гуртожиток є гуртожиток. Батьки допомогли нам придбати власну квартиру. Кімнату ми вирішили продати, а на отримані кошти зробити ремонт вже у власній квартирі. Доки покупець не знайдеться, врадили здавати кімнату, сума була символічна – сплата усього комірного, аби борги не накопичувалися.
Спочатку все складалося добре. Одразу знайшлася порядна дівчина. Гучних вечірок не влаштовувала, платила вчасно, кімнату тримала у чистоті. Десь через півроку вона познайомилася з хлопцем та переїхала до нього жити. Тривалий час ніхто не цікавився житлом, а потім мені зателефонувала жінка та сказала, що готова винайняти кімнату.
Оля, так звали жінку, при зустрічі розповіла, що працює нянею у приватному садочку. Разом із нею був син, хлопчик років десять на вигляд. Жінка одразу надала копії документів, паспорту, свідоцтва, навіть трудової книжки. Лише попросила заплатити за кімнату через тиждень. Мене це не влаштовувало, взагалі оплата йде наперед. Але жінка дуже просила, сказала, що у неї недавно загинув чоловік, а в сім’ї грошима розпоряджався він, тепер виникла бюрократична тяганина, накопичені сімейні кошти вона отримати не може. До цього вони винаймали квартиру, але хазяїн її продав, їй із сином необхідно було терміново виїхати. Через тиждень, зі слів Олі, вона мала отримати зарплатню, тоді розрахується за житло.
Мені дуже не хотілося йти на поступки, але стало шкода хлопця, до речі наближалося свято святого Миколая, тому я пішла Ользі на зустріч. Звісно, що через тиждень мене чекала нова історія, що кошти жінка перевела на картку, а вони чомусь не надійшли, а квитанцію вона загубила. Я все ж таки наполягла на тому, аби ми з чоловіком заїхали у садочок, в якому повинна була працювати Ольга. Виявилося, що такої співробітниці у них немає, а з попереднього місця роботи вона звільнилася понад два тому, за вказаною у прописці адресою проживали геть інші люди.
Поки ми з чоловіком проводили своє невеличке розслідування, жінка зібрала свої нехитрі пожитки та втекла. Треба сказати, що всі свої речі вона забрала, а от іграшки, одяг хлопця, навіть шкільні зошити залишила.
Ця історія стала для мене уроком. Шкода, що через таких людей втрачаєш довіру, і сина Ольги шкода. До речі, кімнату ми з чоловіком уже продали.
