Коли я навчався на другому курсі університету нашу сім’ю спіткало велике горе, тяжко захворів, а потім помеr мій батько. Він хворів на онкологію. Лікування було довгим і дороговартісним. Довелося не лише витратити всі власні заощадження, а ще й позичати у знайомих, брати кредит у банку.
Після смеeті батька сім’я була в дуже скрутному становищі. З прибутків – це мамина маленька зарплата і моя стипендія. А витрат було багато – повсякденні витрати, повернення боргів. До того ще й молодшу сестру Оксану необхідно було годувати, одягати, вчити.
Треба було десь заробляти гроші. Залишати навчання я не збирався. Мені дуже хотілося здобути омріяну спеціальність, та й батько мріяв, щоб я здобув вищу освіту. Залишалось одне – суміщати навчання і заробляння грошей. Я брався за всяку роботу. Після занять йшов ремонтувати машини – тяжка, але непогано оплачувана робота.
А ночами сидів за підручниками. Адже навчання ніхто не скасовував. Доводилось робити курсові роботи не лише собі, а й студентам з молодших курсів. Фактично працював по двадцять годин на добу. А харчування при такому навантаженні було мінімальним. Частину грошей я віддавав мамі, щоб вони з Оксаною могли прожити. Інша частина йшла на погашення боргів. В такому навантаженні я працював аж до закінчення університету. При цьому примудрявся здавати сесії так, щоб отримувати стипендію.
Після закінчення навчання один давній татів знайомий допоміг мені влаштуватися на роботу в компанію з іноземними інвестиціями. Зарплата була непогана, але її все одно не вистачало. На той час сестра закінчила школу і збиралась вступати до вишу. Доводилось, після роботи в офісі, знову йти працювати фізично. Так тривало ще деякий час. Основні борги були сплачені, сестра навчалась. Потроху ставало легше.
Одного разу на роботі повідомили, що за успішне виконання проєкту, нам пропонують відпочинок за кордоном, а хто не зможе поїхати, тому виділять грошову компенсацію. Я був на сьомому небі від щастя. Адже про таке я навіть не мріяв. Працюючи стільки років в такому шаленому навантаженні, я взагалі забув що відпочинок взагалі існує.
Та коли я повідомив своїм рідним таку новину, вони обурились моїм вибором. Назвали мене егоїстом. На їхній погляд потрібно було брати гроші, яких, як завжди, не вистачає в сімейному бюджеті. Сиджу, розмірковую, а на душі – тяжко.
