Знаєте, є ось такі люди в нас в селі, що під власним носом нічого не бачать, зате в чужому оці – піщинка за камінь видається. Не пощастило мені жити з такою по-сусідству. По своєму характеру я не злопам’ятна, але не люблю, коли в моєму житті копирсаються, та й у чуже не лізу.
Самі знаєте, яка ситуація з тою хворобою, страшно на вулицю лишній раз вийти. Діти й онуки, аби не наражати мене на не безпеку, часто не приїжджали. Кажуть, що по роботі з купою людей мусять контактувати, а в мене серце хворе, переживають, щоб не підвело раніше часу. Марта, онука моя, заміж вийшла півтори роки тому, вже й поповнення чекають. Святкування гучного не робили, лиш розписались тихенько та шлюб взяли. Ось навідувала мене нещодавно, а коли по саду ходила, вітаміни куштувала, певно й забачила її сусідка – Марійка. По від’їзду підбігла вона під паркан до мене та й гукає:
-А що, Михайлівна, бачу животата твоя Марта ходить. Ха-ха, добігалась дівка, коли весілля грати будете?
-Яке тобі діло до моєї онуки. Щоб ти хотіла знати, вона вже більше року одружена.
Аж оторопіла сусідка. Певно була шокована, що таку подію пропустила. Завжди Марту мою чомусь вона не любила, все шукала до чого б вчепитися, але й тут прогадала.
Марійка тяжке життя мала, троє дітей на собі тягнула весь час, не тому що чоловіка не було – він п’є безпробудно. Старша дочка завагітніла, тому і одружилася. Правдами-неправдами, прожили вони з чоловіком 3 роки, потім Ольга сама ж від нього й пішла. Бачиш, заробляв він не стільки тисяч, як їй потрібно. Ходила розповідала всім у селі, що ходить гола, боса та голодна, а насправді вбрання щодня нове до магазину одягала, і пряничків купить, і ковбаски, та не найдешевшу вибирає – на дорогі дивиться.
Середня дочка теж долі не мала, одружилась, народила синочка, а чоловік її десь пропав, чи відповідальності злякався, чи посварились чомусь – не знаю. Аж через пів року об’явився, приїхав в село зчинив скандал, з вимогою розлучення і то терміново. Вдруге одружилась – чоловік попався роботящий, не пив, сина Катерининого любив, як рідного, та інша біда – тещі не витерпів. Заявиться вона до них додому і порядки свої наводить, то одне не так то інше, ох знаю я Марійку, вміє вона це діло. Коротко кажучи, наробила вона сварки між дітей, вони й розійшлися своїми дорогами.
Найменший – Степан був доброю дитиною. Не раз мені допомогу пропонував. Знає, що я сама живу, а чоловічої руки ще й як бракує. Багато дівчат з села на нього заглядалися, та він вчитися поїхав і взяв собі в дружини міську пані. Ще й не просту, а з інтелігентної сім’ї – вчительської. Ох Марійка пишалася невісткою. А вона виявилась ще та пройдисвітка, голову Степану закрутила, а сама по чужих чоловіках бігала, терпів-терпів бідолага, аж поки дитя йому не принесла – від іншого.
Тепер, поз’їжджались всі знов до матері, а де ж вони мають дітися, як не влаштувались вжитті… Щодня з їх подвір’я лиш сварки та суперечки лунають. Жодна робота мирно не робиться, всі доводять щось одне одному… Я ось що думаю, може якби Марійка більше за своїми дітьми слідкувала, то й пуття було б. А так, своєї біди не бачить, зате про чужих щодня плітки пускає…
