«Син не приїхав, бо дружина заборонила: їй не потрібен наш дім і вона стомилась від постійних прохань»

“Син не приїхав, бо невістка не пустила”: вона сказала, що ми завжди щось від нього хочемо, а її наша домівка не потрібна

— Ну от, і знову не приїде… — зі звичною гіркотою зітхає Ганна Іванівна. — Ми з чоловіком вже й не хвилюємось — звикли. Завжди одна й та сама пісня: спочатку обіцянки, потім — мовчанка.

— Що трапилося цього разу? — питаю я. — Знову невістка не дозволила? Здається, ви з нею не дуже ладнали…

— Може, і не дозволила. Хоч син ніколи прямо не каже, що це вона його стримує. Та ж воно видно… Раніше приїжджав частіше. А тепер — ні. Вона знайшла, як його тримати. Навіть дах тепер лагодитимемо з найманими робітниками — син, бачте, не може вирвати жодного дня, — каже Ганна, ледве стримуючи образи.

Мова йде про її 40-річного сина Тараса. Він покинув рідне село ще дванадцять років тому, влаштувався в обласному центрі, працює слюсарем. Раніше й сам усе робив, тепер лише керує. Оженився в місті, купив оселю. Усе сам. Дружину свою, Олену, знайшов пізно — обоє вже не були молодими, коли зійшлися.

— Вона ні з ким до нього серйозно не зустрічалася, — продовжує Ганна. — І я розумію чому. Характер у неї… важкий. З першого погляду ми не зійшлися. Я намагалася, чесно. Але вона… наче зразу вирішила, що я — ворог.

— Я чула її пару разів по телефону, — встромляє слово сусідка, — вона немов із глузуванням навіть “здрастує”. Не розумію, що Тарас у ній знайшов.

Олена майже не спілкується з батьками Тараса. Раз на рік, за її “великої ласки”, він може до них завітати. Та й то — без неї. Цього року Тарас обіцяв приїхати навесні — допомогти з ремонтом даху. Квитки купив. Але невістка, як з’ясувалося, усе змінила.

— Вона вагітна, — із досадою каже Ганна. — Тепер, бачте, не можна її саму залишати. Хоч доросла жінка, медсестра — що їй загрожує? Два тижні вже “капає” йому на думку. Він спочатку опирався, та потім…

— І як це виглядає? — хитає головою чоловік Ганни. — Він що, веде її за ручку на роботу? У неї ж батьки поруч — нехай допомагають. Чому він має відмовлятись від усього заради неї?

— Ось-ось, — підхоплює Ганна. — Я певна: це її мати підмовляє. Мовляв, не відпускай, раптом повернеться — і розлучиться. Її молодша донька, до речі, так саме залишилася з дитиною на руках. Тепер у батьків живе.

— Але ж Тарас — не такий, — заперечую я. — Він порядний. Та й чому б їм разом не приїхати?

— Що ти! — махає рукою жінка. — Олена ніколи не поїде з ним. Мій чоловік раз їй подзвонив — після цього вона влаштувала такий скандал, що він наказав мені більше синові не дзвонити. Даремно.

— А що вона сказала?

— Що ми завжди щось від нього хочемо. Що тримаємо його подалі від власної родини. Що в неї вже немає сил із нами боротися. Що відпустку він має проводити з дружиною та дитиною, а не “балувати примхи старих”. І що наша домівка їй не потрібна — залиште собі.

— Яка нахаба! А син?

— Каже, що не винен. Що не хоче загострювати. Що переживає за вагітність. Я все розумію. Але ж це несправедливо. Ми його виростили, дали усе, що могли. А тепер він не може приїхати навіть на день?

Чоловік Ганни не витерпів. У гніві сказав синові, що більше чекати не буде — знайме майстрів, усе зробить сам. А Тарас нехай сидить з дружиною, якщо вона для нього тепер важливіша за батьків.

— Тільки ж він не розуміє, — тихо додає Ганна. — Дружин може бути багато… А батьки — одні. І вони не вічні…

Бо навіть найсильніші зв’язки розриваються, коли їх підточують егоїзм і гордість.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

«Син не приїхав, бо дружина заборонила: їй не потрібен наш дім і вона стомилась від постійних прохань»
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.