Де завмирає серце: перша подорож у село

— Вже не можу більше! — скрикнула Оксана, кинувши сумку на ліжко. — Хочу на море! Лежати цілими днями під сонцем, а вночі — на танці до зорі. Щоб музика, напої, і жодної думки про роботу!

Дмитро усміхнувся. Він давно звик до її емоційних вибухів. Оксана була дівчиною непростою: гостра на язик, з дотепним гумором, інколи навіть колюча, але завжди щира. Вона не грала ролей, не надягала масок — з нею було легко. Найголовніше — біля неї можна було просто бути собою.

Познайомилися вони кілька місяців тому, і з тих пір Дмитро ніби почав дихати навіть простіше. Жодних натягнутих пауз, жодної неправди — лише затишок і відчуття, що поряд саме та людина, з якою хочеться залишитися. Назавжди.

— Що трапилося на роботі? — тихо запитав він, підійшовши ближче.

— Усі мене докололи! «Оксана зробіть, Оксана принесіть!» — немов інших імен не існує. Сьогодні ледь не відправила директора куди подалі! Якби не стрималася — уже б шукала нову роботу…

— Тоді тобі точно потрібен відпочинок, — засміявся Дмитро. — Можемо махнути кудись, хоч і не на море.

— Та куди? Максимум — один вихідний. Який сенс у відпустці на один день?

— А поїхали до села, до бабусі? Там повітря таке, що від однієї прогулянки висипаєшся. І пиріжки! Тільки з печі…

— До села? — Оксана здвигнула брови. — Серйозно? Я ж ніколи в селі не була.

— Як це — ніколи?

— Ну от так. Усі мої — з міста. Навіть корів у живу бачила лише на пакеті з молоком.

— Тоді точно треба поїхати! Ти навіть не уявляєш, як там гарно. Річка, піч, зорі вночі, вогнище…

— Ой, Дмитре, мені б твоїй ентузіазм. Чесно кажучи, бабуся мене трохи лякає.

— Даремно. Моя бабуся — справжній скарб. Нагодують тебе так, що й на місяць вистачить, напоять чаєм з м’ятою — і більше ніяких питань.

— Ну, якщо пиріжки — це аргумент… — Оксана посміхнулася. — Тоді добре. Але з однією умовою: якщо мені не сподобається — купуєш мені новий гардероб. Бо після бабусиних смаколиків у старий я точно не влізу.

Він сміявся, а вона й досі не розуміла — сміятися їй чи почати хвилюватися.

Дорога виявилася не простою. Останні кілометри їхній автомобіль трясло по розбитій ґрунтовці. Але Дмитро був спокійний. Оксана ж нервово визирала у вікно, очікуючи побачити перекособочені хліви, купи гною та гусей, готових накинутися на чужинця.

Але все виявилося інакше. Село було великим, охайним, з асфальтованими вулицями, магазинчиками. Навіть корів поки що не було видно. Зате бігали босі діти, жінки з акуратними зачісками, чоловіки, що мирно базікали біля хат.

Бабуся зустріла їх, ніби чекала все життя. Обняла Оксану, наче рідну, закрутилася, посадила за стіл. А стіл аж тріщав: борщ, вареники, сало, пиріжки, узвар.

Оксана остовпіла. Де та бабуся, що буде суворо мовчати за вечерею? Де той сільський лад, який лякав її з дитинства?

Дмитро світився від щастя: він і знав, що так і буде.

Після обіду він повів Оксану до річки. А там — справжнє диво. Вода — прозора, діти плескалися, чоловіки смажили шашлики, жінки розстилали килими. Ніхто не сварився, ніхто не поспішав. Лише сміх, вітер і запах диму.

Ввечері Оксана заснула, ледь торкнувшись подушки. Ранок розбудив її сонячними променями — віконниці в бабусі були легкі, майже прозорі. Дівчина підвелася, накинула светрик і вийшла надвір. І завмерла.

Перед нею рожевіло небо, сонце тільки піднімалося над обрієм. Десь далеко мукали корови, співали птахи, пахло росою, травами, чебрецем. Уся земля, весь простір навколо дихав спокоєм. Оксана зняла капці й ступила босою ногою на мокру від роси траву. Стояла й мовчала. Душа очищалася.

— Я тебе вже загубив, — почулося за спиною.

— Прокинулася… Вийшла. Тут так тихо, так легко… Я ніколи не відчувала такого спокою.

— Подобається?

— Дуже. Ми ще приїдемо?

— Звісно. Ще не раз.

Оксана обняла його міцно-міцно. Усередині ніби щеміло від щастя. Їй більше не хотілося на море. Вона знала: свій спокій, свою наснагу вона знайшла саме тут. І повертатиметься знову і знову — туди, де навчаєшся дихати наново.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Де завмирає серце: перша подорож у село
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.