Тінь зради
Шостий день підряд Соломія не розмовляла з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дрібну сварку. Богдан забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Соломія двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову втупився у ноутбук, захоплений терміновими звітами.
— Богдан! — голос Соломії з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Пробач, кохана, — відгукнувся Богдан, не відриваючись від екрану. — Цілком вибився з сил. Давай замовимо піцу? Або суші?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Соломія, натягуючи пальто.
— Куди ти? — Богдан вийшов у передпокій, здивовано дивлячись на дружину.
— Прогуляюся, — відрізала вона і грюкнула дверима.
Богдан знизав плечима і повернувся до роботи. За дві години він замовив піцу, чекаючи Соломію. Але вона повернулася лише опівночі, коли місто Луцьк вже потонуло в зимовій тиші.
— Де ти була так довго? — скрикнув Богдан.
— У кафе вечеряла, — холодно відповіла Соломія.
— Сама? В такий час?
— А що такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.
— Ти мені вічно цю курку пригадуватимеш? — спалахнув Богдан. — Ну, забув! З ким не буває!
— Справа не в курці! — Соломія зірвалася на крик. — Ти до мене ставвишся несерйозно! Жодної уваги! Мої слова для тебе — пустий звук!
— Що? — Богдан примружився, відчуваючи, що сварка роздута з нічого. Але, щоб не загострювати, додав: — Ладно, поставлю нагадування в телефон.
Ця відповідь лише додала масла у вогонь. Соломія вранці мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Богдан не витримав. Підійшов, спробував обійняти її, але вона різко відштовхнула його руки і пішла до спальні, гучно хлопнувши дверима.
— Не хочеш — як хочеш, — пробурмотів Богдан, відчуваючи, як дратівлива хвиля накриває його. На роботі й без того вистачало клопотів, а тепер і вдома його чекала холодна війна.
Тиждень минув у мертвій тиші. У середу, у святочний вихідний, Богдан вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: омлет, грінки, каву з її улюбленою ванільною пінкою. Але Соломія зайшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.
— Нам треба розійтися, — випалила вона.
— Що?! — Богдан змертвів, ніби грім уразив його. — Через курку?!
— Годі вже про цю курку! — крикнула Соломія, стискаючи кулаки. — Я ж казала, справа не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — турботливим, уважним. А тепер від тебе доброго слова не дочекаєшся!
— Та що ти таке говориш?! — Богдан все ще любив Соломію і старався для їхньої родини. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж разом ходимо в кіно, у кафе! Так, у будні я зайнятий, але у вихідні завжди з тобою!
— Я не відчуваю тебе поряд, — холодно відрізала Соломія. — Ти десь у своїх думках. Я наче зайва у твоєму житті.
— Зайва? — Богдан захлинувся від образу. — Я задумливий, так, але це через роботу! Ти ж знаєш, яке в мене навантаження!
— Ось саме! — перебила Соломія. — Ти вічно зайнятий, а результатів немає! З такими труднощами ти мав би мільйони заробляти, а ми все ще в цій однушці! Я мріяла про море, а з тобою його, схоже, ніколи не побачу.
— Соломіє, я працюю, не розгинаючи спини! — благав Богдан. — Хочу квартиру більшу, хочу на море! Почекай трохи, все буде!
— Три роки у шлюбі, а нічого не змінюється, — голос Соломії став крижаним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Даремно я тобі повірила.
— Тобто ти вийшла за мене через обіцянки? — Богдан насупився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене любиш…
— Люблю, але… — Соломія зупинилася, зрозумівши, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.
Залишившись сам, Богдан дивився на охолонулий сніданок, не вірячи, що через шматок м’яса руйнується його сім’я. Поки Соломія складала речі у валізу, він намагався її переконати, але вона мовчала. Зібравши сумки, вона пішла, не сказавши ні слова.
Декілька тижнів Богдан жив у затьмаренні. Він чекав, що Соломія повернеться, посміхнеться, скаже, що це був жарт. Але вона не з’являлася. Він дзвонив, благав про зустріч. Спочатку вона відповідала, що не повернеться, а потім змінила номер.
Отримавши заяву про розлучення, Богдан зрозумів: він втратив її назавжди. Він перестав шукати зустрічей, замкнувся в собі.
Одного разу він випадково натрапив на двоюрідну сестру Соломії, Олену. Її погляд видавав, що вона знає про розлучення. Олена ніколи не любила сестру й охоче поділилася плітками.
— Як справи? — запитала вона, дивлячись із співчуттям.
— Нормально, — вичавив Богдан, напружившись у посмішці.
— Це добре, —Оленка торкнулася його плеча: “Ти вартий кращого, Богдане”.
