Зрадницька тінь

Тінь зради

Шостий день підряд Соломія не розмовляла з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дрібну сварку. Богдан забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Соломія двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову втупився у ноутбук, захоплений терміновими звітами.

— Богдан! — голос Соломії з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?

— Пробач, кохана, — відгукнувся Богдан, не відриваючись від екрану. — Цілком вибився з сил. Давай замовимо піцу? Або суші?

— Замовляй, що хочеш! — кинула Соломія, натягуючи пальто.

— Куди ти? — Богдан вийшов у передпокій, здивовано дивлячись на дружину.

— Прогуляюся, — відрізала вона і грюкнула дверима.

Богдан знизав плечима і повернувся до роботи. За дві години він замовив піцу, чекаючи Соломію. Але вона повернулася лише опівночі, коли місто Луцьк вже потонуло в зимовій тиші.

— Де ти була так довго? — скрикнув Богдан.

— У кафе вечеряла, — холодно відповіла Соломія.

— Сама? В такий час?

— А що такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.

— Ти мені вічно цю курку пригадуватимеш? — спалахнув Богдан. — Ну, забув! З ким не буває!

— Справа не в курці! — Соломія зірвалася на крик. — Ти до мене ставвишся несерйозно! Жодної уваги! Мої слова для тебе — пустий звук!

— Що? — Богдан примружився, відчуваючи, що сварка роздута з нічого. Але, щоб не загострювати, додав: — Ладно, поставлю нагадування в телефон.

Ця відповідь лише додала масла у вогонь. Соломія вранці мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Богдан не витримав. Підійшов, спробував обійняти її, але вона різко відштовхнула його руки і пішла до спальні, гучно хлопнувши дверима.

— Не хочеш — як хочеш, — пробурмотів Богдан, відчуваючи, як дратівлива хвиля накриває його. На роботі й без того вистачало клопотів, а тепер і вдома його чекала холодна війна.

Тиждень минув у мертвій тиші. У середу, у святочний вихідний, Богдан вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: омлет, грінки, каву з її улюбленою ванільною пінкою. Але Соломія зайшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.

— Нам треба розійтися, — випалила вона.

— Що?! — Богдан змертвів, ніби грім уразив його. — Через курку?!

— Годі вже про цю курку! — крикнула Соломія, стискаючи кулаки. — Я ж казала, справа не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — турботливим, уважним. А тепер від тебе доброго слова не дочекаєшся!

— Та що ти таке говориш?! — Богдан все ще любив Соломію і старався для їхньої родини. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж разом ходимо в кіно, у кафе! Так, у будні я зайнятий, але у вихідні завжди з тобою!

— Я не відчуваю тебе поряд, — холодно відрізала Соломія. — Ти десь у своїх думках. Я наче зайва у твоєму житті.

— Зайва? — Богдан захлинувся від образу. — Я задумливий, так, але це через роботу! Ти ж знаєш, яке в мене навантаження!

— Ось саме! — перебила Соломія. — Ти вічно зайнятий, а результатів немає! З такими труднощами ти мав би мільйони заробляти, а ми все ще в цій однушці! Я мріяла про море, а з тобою його, схоже, ніколи не побачу.

— Соломіє, я працюю, не розгинаючи спини! — благав Богдан. — Хочу квартиру більшу, хочу на море! Почекай трохи, все буде!

— Три роки у шлюбі, а нічого не змінюється, — голос Соломії став крижаним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Даремно я тобі повірила.

— Тобто ти вийшла за мене через обіцянки? — Богдан насупився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене любиш…

— Люблю, але… — Соломія зупинилася, зрозумівши, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.

Залишившись сам, Богдан дивився на охолонулий сніданок, не вірячи, що через шматок м’яса руйнується його сім’я. Поки Соломія складала речі у валізу, він намагався її переконати, але вона мовчала. Зібравши сумки, вона пішла, не сказавши ні слова.

Декілька тижнів Богдан жив у затьмаренні. Він чекав, що Соломія повернеться, посміхнеться, скаже, що це був жарт. Але вона не з’являлася. Він дзвонив, благав про зустріч. Спочатку вона відповідала, що не повернеться, а потім змінила номер.

Отримавши заяву про розлучення, Богдан зрозумів: він втратив її назавжди. Він перестав шукати зустрічей, замкнувся в собі.

Одного разу він випадково натрапив на двоюрідну сестру Соломії, Олену. Її погляд видавав, що вона знає про розлучення. Олена ніколи не любила сестру й охоче поділилася плітками.

— Як справи? — запитала вона, дивлячись із співчуттям.

— Нормально, — вичавив Богдан, напружившись у посмішці.

— Це добре, —Оленка торкнулася його плеча: “Ти вартий кращого, Богдане”.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Зрадницька тінь
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.