У квартирі витав дух хаосу, напередодні грандіозного падіння цивілізації. Олена відчула це ще до того, як зайшла у двері — у під’їзді пахло паленою пластмасою, а сходи були залиті мильною водою, ніби хтось вирішив влаштувати всесвітній потіп прямо тут. Відкривши двері, Олена кинула на полицю букет квітів, які принесла з роботи, скинула виснажливі за день туфлі й натягнула стару домашню капці. Хоча гумові чоботи були б доречнішими — у передпокої води було ще більше, ніж на сходах. З глибини квартири доносився приглушений крик кота, а десь у надрах помешкання щось шипіло, гуділо і підозріло тріщало.
— Василю, що тут коїться?! — скрикнула Олена, відчуваючи, як тривога закипає всередині.
За мить у дверях з’явився чоловік. У самих трусах, босоногий, з обличчям, вимазаним сажею, глибокими подряпинами й гідним синяком під оком. На голові гордо розташувалось рушник, зав’язаний на кшталт чалми — наче тільки що втік із східнього базару.
— Оленко, ти вже вдома? — пробурчав Василь, нервово ковзаючи пальцями по краю рушника. — Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, до пізньої розпивайки…
Олена важко зітхнула, опустилась на стару банкетку біля входу й, стримуючи роздратування, вимовила:
— Розказуй, Василю. Що ти цього разу зробив?
— Ну, Оленко, сонечко моє, — заїкаючись, почав він, — тільки не запалюйся, будь ласка!
— Я запалювалася у дев’яностих, коли на нашу фірму бандити наїжджали, — відрізала Олена. — Хвилювалася, коли гроші на рахунках згоріли під час дефолту. Психувала, коли криза нас ледь не добила. Після цього мені все одно, хоч потоп. Викладай, який тут цирк влаштував?
— Коротше… — Василь завагався, потираючи синяк. — Я хотів зробити тобі свято. Сюрприз, розумієш? Вирішив прибрати, постирати, вечерю приготувати. Взяв вихідний, завантажив пральну машинку, пішов на базар… Ну, спочатку на базар, купив м’ясо, а воно потече.
— М’ясо? — примружилась Олена.
— Ні, пральна машинка! — випалив Василь. — Але не одразу. Я поставив м’ясо в духовку, почав прибирання, і тут кіт…
— Він живий? — Олена підняла брову.
— Живий, звісно! — образився Василь. — Тільки трохи мокрий. Розумієш, коли я вмикав пралку, кота там не було, клянусь! А потім він якось… опинився всередині.
— Як?! — Олена подалась уперед. — Як кіт міг залізти у закриту пральну машинку?!
— Не знаю, — Василь розвів руками. — Напевно, телепортувався. Вони ж хитрі, ці коти.
Олена закрила очі, глибоко вдихнула й холодно вимовила:
— Продовжуй, Василю. Це стає все цікавішим. Але спершу покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
— Е-е, сонечко, — завагався Василь, — до нього йти треба. Він… там…
— Сподіваюся, лапи у нього цілі? — Олена подивилася на подряпане обличчя чоловіка.
— О, ще й як! — похмуро підтвердив Василь, потираючи щоку. — Тільки тимчас— зафіксував я його, щоб більше не бігав, — вибачливо додав Василь.
