Свято з іскрою

У квартирі витав дух хаосу, напередодні грандіозного падіння цивілізації. Олена відчула це ще до того, як зайшла у двері — у під’їзді пахло паленою пластмасою, а сходи були залиті мильною водою, ніби хтось вирішив влаштувати всесвітній потіп прямо тут. Відкривши двері, Олена кинула на полицю букет квітів, які принесла з роботи, скинула виснажливі за день туфлі й натягнула стару домашню капці. Хоча гумові чоботи були б доречнішими — у передпокої води було ще більше, ніж на сходах. З глибини квартири доносився приглушений крик кота, а десь у надрах помешкання щось шипіло, гуділо і підозріло тріщало.

— Василю, що тут коїться?! — скрикнула Олена, відчуваючи, як тривога закипає всередині.

За мить у дверях з’явився чоловік. У самих трусах, босоногий, з обличчям, вимазаним сажею, глибокими подряпинами й гідним синяком під оком. На голові гордо розташувалось рушник, зав’язаний на кшталт чалми — наче тільки що втік із східнього базару.

— Оленко, ти вже вдома? — пробурчав Василь, нервово ковзаючи пальцями по краю рушника. — Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, до пізньої розпивайки…

Олена важко зітхнула, опустилась на стару банкетку біля входу й, стримуючи роздратування, вимовила:

— Розказуй, Василю. Що ти цього разу зробив?

— Ну, Оленко, сонечко моє, — заїкаючись, почав він, — тільки не запалюйся, будь ласка!

— Я запалювалася у дев’яностих, коли на нашу фірму бандити наїжджали, — відрізала Олена. — Хвилювалася, коли гроші на рахунках згоріли під час дефолту. Психувала, коли криза нас ледь не добила. Після цього мені все одно, хоч потоп. Викладай, який тут цирк влаштував?

— Коротше… — Василь завагався, потираючи синяк. — Я хотів зробити тобі свято. Сюрприз, розумієш? Вирішив прибрати, постирати, вечерю приготувати. Взяв вихідний, завантажив пральну машинку, пішов на базар… Ну, спочатку на базар, купив м’ясо, а воно потече.

— М’ясо? — примружилась Олена.

— Ні, пральна машинка! — випалив Василь. — Але не одразу. Я поставив м’ясо в духовку, почав прибирання, і тут кіт…

— Він живий? — Олена підняла брову.

— Живий, звісно! — образився Василь. — Тільки трохи мокрий. Розумієш, коли я вмикав пралку, кота там не було, клянусь! А потім він якось… опинився всередині.

— Як?! — Олена подалась уперед. — Як кіт міг залізти у закриту пральну машинку?!

— Не знаю, — Василь розвів руками. — Напевно, телепортувався. Вони ж хитрі, ці коти.

Олена закрила очі, глибоко вдихнула й холодно вимовила:

— Продовжуй, Василю. Це стає все цікавішим. Але спершу покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.

— Е-е, сонечко, — завагався Василь, — до нього йти треба. Він… там…

— Сподіваюся, лапи у нього цілі? — Олена подивилася на подряпане обличчя чоловіка.

— О, ще й як! — похмуро підтвердив Василь, потираючи щоку. — Тільки тимчас— зафіксував я його, щоб більше не бігав, — вибачливо додав Василь.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Свято з іскрою
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.