«Зараз поживете тут з мамою, – говорив тато, – а коли одружишся – приведеш сюди свою дружину.»

Я не знаю, як правильно вчинити, адже щодо до матері це не дуже гарно, але в мене своє життя і я не можу думати, адже тепер відповідаю не тільки за себе, але й за майбутнє дружину.

Річ у тому, що колись моя мама вирішила розлучитись з батьком. Я тоді був ще дитиною, але пам’ятаю, як вони сварились через постійні зради батька. В принципі, я вважаю, що мама вчинила правильно, адже нема чого жити з людиною, яка тебе не поважає. Але стосунки з батьком в мене завжди були хороші. Не дивлячись на те, що у них з мамою не склалось життя, батько про мене ніколи не забував. Він, крім того, що платив аліменти, щотижня приходив до мене, аби дізнатись, як в мене справи та принести щось смачненьке. Мені подобалось проводити час з батьком.

На моїх чотирнадцять років я дізнався, що у батька є для мене подарунок – однокімнатна квартира, яку він купив спеціально для мене та записав на моє ім’я.

«Зараз поживете тут з мамою, – говорив тато, – а коли одружишся – приведеш сюди свою дружину.»

Ми з мамою були щасливі переїхати зі старенької хати маминих батьків, де було лише дві кімнати – в одній спали дід з бабою та ми з мамою, а друга слугувала коморою, адже не опалювалась. А тут, у подарованій батьком квартирі, хоч і теж в одній кімнаті з мамою, але я зміг відчути себе справжнім господарем ситуації – в мене є своє житло і я сміливо можу привести майбутню дружину у своє власне гніздо.

Йшли роки, я виріс, закінчив школу й поїхав навчатись в інше місто. Мама тим часом жила в моїй квартирі сама. Своїм коштом вона зробила там ремонт та купила новий кухонний гарнітур. Вона працювала, а на вихідних поралась на дачі, якою слугувала старенька хата, де колись жили дід з бабою. В принципі, хату маминих батьків можна було б відремонтувати, але мамі це не було потрібно, адже вона звикла жити в місті, у квартирі з усіма умовами. Все б нічого, таке співіснування нас влаштовувало, поки я навчався та проходив практику в іншому місті. До мами приїздив тільки на свята. В ці моменти я розумів, що жити дорослому молодому чоловікові в одній кімнаті з мамою не дуже зручно. Але кілька днів можна було потерпіти, а далі я їхав назад.

Знайшовши роботу в місті, де навчався, я продовжив жити в гуртожитку. Щоправда, робота дистанційна, можна було б повернутись у власну квартиру, але не хотілось заважати мамі та створювати незручності собі.

Але пів року тому я вирішив одружуватись. Й що мені робити? Куди я приведу майбутню дружину, в гуртожиток? У моєї нареченої теж немає власного житла. Вихід один – їхати в рідне місто у власну квартиру. Але там мама. Не будемо ж ми трьох жити в одній кімнаті, а попросити її переїхати в село я не зміг напряму.

Тому зателефонував їй, розповів, що одружуюсь. Кажу, мовляв, ще одна господиня на твою кухню прийде. Думав, що після цих слів мама сама здогадається, що їй було б добре переїхати у батьківську хату. З ремонтом я б допоміг.

«Нічого синку, – сказала мама, – якось помиримось. Приїздіть – житимемо всі разом

Натяку мама не зрозуміла, а я тепер не знаю, що мені робити. Як їй сказати?

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

«Зараз поживете тут з мамою, – говорив тато, – а коли одружишся – приведеш сюди свою дружину.»
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.