Я не знаю, як правильно вчинити, адже щодо до матері це не дуже гарно, але в мене своє життя і я не можу думати, адже тепер відповідаю не тільки за себе, але й за майбутнє дружину.
Річ у тому, що колись моя мама вирішила розлучитись з батьком. Я тоді був ще дитиною, але пам’ятаю, як вони сварились через постійні зради батька. В принципі, я вважаю, що мама вчинила правильно, адже нема чого жити з людиною, яка тебе не поважає. Але стосунки з батьком в мене завжди були хороші. Не дивлячись на те, що у них з мамою не склалось життя, батько про мене ніколи не забував. Він, крім того, що платив аліменти, щотижня приходив до мене, аби дізнатись, як в мене справи та принести щось смачненьке. Мені подобалось проводити час з батьком.
На моїх чотирнадцять років я дізнався, що у батька є для мене подарунок – однокімнатна квартира, яку він купив спеціально для мене та записав на моє ім’я.
«Зараз поживете тут з мамою, – говорив тато, – а коли одружишся – приведеш сюди свою дружину.»
Ми з мамою були щасливі переїхати зі старенької хати маминих батьків, де було лише дві кімнати – в одній спали дід з бабою та ми з мамою, а друга слугувала коморою, адже не опалювалась. А тут, у подарованій батьком квартирі, хоч і теж в одній кімнаті з мамою, але я зміг відчути себе справжнім господарем ситуації – в мене є своє житло і я сміливо можу привести майбутню дружину у своє власне гніздо.
Йшли роки, я виріс, закінчив школу й поїхав навчатись в інше місто. Мама тим часом жила в моїй квартирі сама. Своїм коштом вона зробила там ремонт та купила новий кухонний гарнітур. Вона працювала, а на вихідних поралась на дачі, якою слугувала старенька хата, де колись жили дід з бабою. В принципі, хату маминих батьків можна було б відремонтувати, але мамі це не було потрібно, адже вона звикла жити в місті, у квартирі з усіма умовами. Все б нічого, таке співіснування нас влаштовувало, поки я навчався та проходив практику в іншому місті. До мами приїздив тільки на свята. В ці моменти я розумів, що жити дорослому молодому чоловікові в одній кімнаті з мамою не дуже зручно. Але кілька днів можна було потерпіти, а далі я їхав назад.
Знайшовши роботу в місті, де навчався, я продовжив жити в гуртожитку. Щоправда, робота дистанційна, можна було б повернутись у власну квартиру, але не хотілось заважати мамі та створювати незручності собі.
Але пів року тому я вирішив одружуватись. Й що мені робити? Куди я приведу майбутню дружину, в гуртожиток? У моєї нареченої теж немає власного житла. Вихід один – їхати в рідне місто у власну квартиру. Але там мама. Не будемо ж ми трьох жити в одній кімнаті, а попросити її переїхати в село я не зміг напряму.
Тому зателефонував їй, розповів, що одружуюсь. Кажу, мовляв, ще одна господиня на твою кухню прийде. Думав, що після цих слів мама сама здогадається, що їй було б добре переїхати у батьківську хату. З ремонтом я б допоміг.
«Нічого синку, – сказала мама, – якось помиримось. Приїздіть – житимемо всі разом.»
Натяку мама не зрозуміла, а я тепер не знаю, що мені робити. Як їй сказати?
