Тимчасовий тато: коли повертається тепло

Богдан помітив хлопчика біля полиці з хлібом у магазині. Той стояв нерухомо, якби вибирав не буханки, а чекав на когось чи щось, що вже давно не повернеться. Стрункий, у потертій куртці з розірваною кишенею, брудні і поношені черевики, на голові — зісунута шапка, щоки від холоду червоніли, а рукавички — як старі іграшки, розтягнуті й чужі.

В очах у нього було те, що рідко бачиш у дітей. Ні благання, ні розгубленості — лише тихе, внутрішнє очікування. Погляд дорослого, який занадто рано зрозумів, що допомоги чекати немає звідки. Прямий, уважний, спокійний.

Богдан уже пройшов повз, навіть поклав у корзину свій звичний батон, але потім обернувся знову. Хлопчик стояв на тому самому місці, немов прирослий до підлоги, ніби вірив: якщо залишитися тут — щось зміниться.

Цей погляд був болісно знайомий. Колись, років п’ятнад іцять тому, в дитячому будинку, де Богдан був волонтером, він бачив хлопчика з таким самим поглядом — мовчазний крик: “побач мене”.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Тимчасовий тато: коли повертається тепло
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.