Мій поки що чоловік родом із іншого міста. Давним-давно його відправили до нас на строкову службу. Відслуживши, він не повернувся додому, а осів тут. Під час армії він познайомився з дівчиною, і після дембеля вони почали жити разом.
Але в них не склалося — розійшлися. Андрій зняв квартиру і продовжив працювати. Додому його кликали — там були мати, два брати та сестра, усі старші, але він не поїхав.
Ми з Андрієм познайомилися сім років тому. У мене — стара мама, я — пізня дитина. І залишити маму я ніяк не могла. Андрій із цим погодився і переїхав жити до нас. Але прописати його мама відразу відмовила. Так він і жив із чужим штампом у паспорті.
Окрім мами, у мене є донька від першого шлюбу — Олеся, або Леся, як ми її називаємо. Зараз їй дев’ять.
Через рік спільного життя ми розписалися, без усякого весілля. У Андрія тоді були проблеми зі здоров’ям, тому він не працював. Грошей на свято не було, та й не хотіли ми розкошів.
Поки Андрій сидів вдома, він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з матір’ю — вона з пенсії, я із зарплати — давали йому гроші на матеріали, а він все переклеював і перекладав власноруч. Змінили шпалери, міжкімнатні двері, переклали плитку на кухні та у ванній. Ще поставили натяжну стелю, але це вже робили спеціалісти.
Мама з Андрієм ладили, сварок у них не було. Андрій — у одній кімнаті, мама — вечорами та у вихідні з онукою. Я працювала за графіком два через два, але рідко мала вихідні — брала додаткові зміни, щоб прогодувати сім’ю.
Окрім зарплати, у мене були аліменти. Але ці гроші йшли виключно на Олесю. Частина — на одяг, садочок, потім школу, форму, підручники та гуртки. Іншу частину я відкладала доньці на майбутнє — на навчання чи невелике житло. Колишній чоловік не скупився, тому до її повноліття мали б накопичитися достатні кошти.
Треба сказати, Андрій майже не спілкувався з Лесею. Я не перекладала свою дитину на нього. У неї є свій тато, який проводить із нею час. Тому я й не наполягала на тому, щоб вони зблизилися.
Ось, власне, і вся передісторія. Спільних дітей у нас немає — я не хотіла.
А місяць тому сталося непорозуміння. Андрій (він влаштувався на роботу півроку тому) одного вечора зібрався кудись. На моє запитання — куди, відповів:
— Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.
Я подумала, вони зупинилися у знайомих чи зняли готель. Уявити, що Андрій привезе їх до нас, я не могла. Але він привіз.
Разом із чоловіком у квартиру увійшли білява жінка років сорока з хлопцем вісімнадцяти років і сказала:
— Я — Ганна, а це — Микола, мій син.
Андрій, ніби так і треба, запросив їх увійти, а сам пішов до машини за валізами. Я посадила гостей пити чай і покликала чоловіка на розмову.
— Ганну кинув чоловік. Їй ніде жити, тому я запросив їх до нас, — поставив мене Андрій перед фактом.
— Чому ти не запитав моєї думки? Це — мамина квартира, треба було і з нею порадитися. До того ж, де вони житимуть?
У нього все виявилося просто. У мами трикімнатна квартира. В одній кімнаті — мама, в іншій — ми з Андрієм, у третій — Олеся. Тепер я мала переїхати до мами разом із донькою. У кімнаті Олесі поселився б Микола, а Ганна жила б із Андрієм.
Ми посварилися. Чому Микола не міг жити разом із матір’ю в одній кімнаті? Але Андрій стояв на своєму.
Мама не зраділа гостям. Вона чітко дала зрозуміти, що вони тут — максимум на пару днів. Ще й додала: «Треба було запитати, чи я вже не господиня?» Андрій розлютився:
— Та я з вашого занепалого житла конфетку зробив! Будете вигавчуватися — подам до суду, щоб мені виділили частку!
Мама була в шоці, у неї підскочив тиск. Я почала сперечатися з чоловіком, але він наполягав на своєму, погрожуючи рознести ремонт — зірвати плитку та шпалери.
Ми з мамою та Олесею ночували разом. Микола спав у кімнаті доньки, а Андрій — із «сестрою», як і хотів. Ситуація мене приголомшила. Скільки років не працював, а тепер уявив себе великим господарем — жах!
Вранці, поки Андрій спав, я знайшла у соцмережі його справжню сестру — Ганну. Те саме ім’я, прізвище, син Микола. Але люди — різні. Істинна сестра Андрія — 35-річна брюнетка, мама 14-річного хлопчика. Її сторінка була наповнена фото із чоловіком та статусами про любов до сім’ї. Виникало запитання — кого ж мій чоловік привіз? Відповідь напрошувалася сама — коханку.
Тут я остаточно збожеволіла. Першим поривом було влаштувати сцену. Але я стрималася. Відправила Олесю до школи, наказавши після уроків зайти до подруги і чекати мого дзвінка. Потім ми з мамою зібралися та поїхали до юриста. Консультація щодо можливості виділення частки Андрію нас заспокоїла — поЯ зібрала його речі, кинула у двері й сказала: “Ти більше ніколи не переступиш цей поріг”.
