—Дітей виховали, і тільки-но я на пенсію вийшов — вона від мене втекла, уявляєш? — скаржився сивий дідусь у вишиванці своєму товаришеві по грі в шахи.
Осінь тільки почала сипати золотим листям у подвір’ї. Повітря було свіже, дихалося легко.
Так воно й повелося — улітку пенсіонери збиралися у парку біля хрущівки. Відшукали собі затишний куточок з трьома лавками й проводили там години, коли спека трохи відступала.
Звичка не зникла й із настанням холодів. Так само виходили діди на лавочки біля під’їзду, щоб провести час у розмовах.
—Ти певен, що це вона втекла, а не ти її вигнав? — пожартував супротивник у шахи. — Від доброго чоловіка жінки не тікають.
Олексій і сам колись опинився у такій ситуації, тому розумів, звідки можуть рости ноги в цій втечі.
Дідусь у вишиванці підвів на нього очі, світлі, як його сиве волосся, і усміхнувся.
—Шах і мат, Олексію. А що до дружини — то вона спеціально так зробила! Знає, що я без неї нічого не можу, от і вдарила по болячому.
Перед виходом так і сказала:
—Набридло мені, Василю, за тобою прибирати! Самотність тобі на користь — хай зрозумієш, як це важко.
Навіть не сказала, куди пішла…
—Ну, і як тобі тепер, Василю? — запитав Олексій, пригадуючи власні почуття.
—Погано… Точніше, нудно! Хотів у перший же день відзначити свободу. Навіть «Горілку» купив… Приніс, у холодильник сховав, але так і не дістав.
Ніхто не лається, що не можна, не смій. Тиша. І раптом бажання пропало. Така туга навалилася…
Олексій засміявся. Він знав, що відчуває Василь. Сам через це пройшов — слово в слово.
Василь задумався, дивлячись на шахівницю.
Чоловіки навколо спостерігали за грою — то з цікавістю, то зі співчуттям.
У такому віці ніхто не хотів залишатися сам.
Хоч і були між ними суперечки, але ж дружина — то друга половинка, без якої життя немов неповне.
—Подзвони їй, скажи, що розкаявся, — запропонував чоловік, трохи молодший за інших.
Василь махнув рукою:
—Та хто її знає, що їй потрібно?!
—Якось у дитинстві кіз пас у селі, — раптом встряв сусід з п’ятого поверху. — Якщо якась тікала — морквою приманював назад. Може, і тобі варто щось таке вигадати?
—Та чим її тепер приманиш? — засміявся Василь. — У неї вже все є, треба щось нестандартне…
—Давай я подзвоню, скажу, що приходив до тебе п’ять разів, а двері не відчиняються? — запропонував сусід із сходівки.
—Оце думка! — аж підскочив Василь. — Вона примчить, подумає, що щось трапилося! А я от — квіти, тістечко, все як слід!
На тому й розійшлися…
…Наступного дня сусід Володимир, як і домовилися, зателефонував дружині Василя й сказав, що той не відчиняє двері вже кілька днів.
Може, щось трапилося? Швидше приїжджайте…
Василь же не марнував час — зранку побіг у магазин, купив улюблених дружиною солодощів. Забіг у квіткову, узяв три троянди й поспішив додому.
—Фух, набігався! — подумав він.
Але вирішив, що у домашніх штанах вибачатися негідВона побачила накритий стіл, квіти в покірно стиснутих руках чоловіка, і в її серці розтанула остання крижинка образу.
