Пенсійна втеча: історія сивого шахіста

—Дітей виховали, і тільки-но я на пенсію вийшов — вона від мене втекла, уявляєш? — скаржився сивий дідусь у вишиванці своєму товаришеві по грі в шахи.

Осінь тільки почала сипати золотим листям у подвір’ї. Повітря було свіже, дихалося легко.

Так воно й повелося — улітку пенсіонери збиралися у парку біля хрущівки. Відшукали собі затишний куточок з трьома лавками й проводили там години, коли спека трохи відступала.

Звичка не зникла й із настанням холодів. Так само виходили діди на лавочки біля під’їзду, щоб провести час у розмовах.

—Ти певен, що це вона втекла, а не ти її вигнав? — пожартував супротивник у шахи. — Від доброго чоловіка жінки не тікають.

Олексій і сам колись опинився у такій ситуації, тому розумів, звідки можуть рости ноги в цій втечі.

Дідусь у вишиванці підвів на нього очі, світлі, як його сиве волосся, і усміхнувся.

—Шах і мат, Олексію. А що до дружини — то вона спеціально так зробила! Знає, що я без неї нічого не можу, от і вдарила по болячому.

Перед виходом так і сказала:

—Набридло мені, Василю, за тобою прибирати! Самотність тобі на користь — хай зрозумієш, як це важко.

Навіть не сказала, куди пішла…

—Ну, і як тобі тепер, Василю? — запитав Олексій, пригадуючи власні почуття.

—Погано… Точніше, нудно! Хотів у перший же день відзначити свободу. Навіть «Горілку» купив… Приніс, у холодильник сховав, але так і не дістав.

Ніхто не лається, що не можна, не смій. Тиша. І раптом бажання пропало. Така туга навалилася…

Олексій засміявся. Він знав, що відчуває Василь. Сам через це пройшов — слово в слово.

Василь задумався, дивлячись на шахівницю.

Чоловіки навколо спостерігали за грою — то з цікавістю, то зі співчуттям.

У такому віці ніхто не хотів залишатися сам.

Хоч і були між ними суперечки, але ж дружина — то друга половинка, без якої життя немов неповне.

—Подзвони їй, скажи, що розкаявся, — запропонував чоловік, трохи молодший за інших.

Василь махнув рукою:

—Та хто її знає, що їй потрібно?!

—Якось у дитинстві кіз пас у селі, — раптом встряв сусід з п’ятого поверху. — Якщо якась тікала — морквою приманював назад. Може, і тобі варто щось таке вигадати?

—Та чим її тепер приманиш? — засміявся Василь. — У неї вже все є, треба щось нестандартне…

—Давай я подзвоню, скажу, що приходив до тебе п’ять разів, а двері не відчиняються? — запропонував сусід із сходівки.

—Оце думка! — аж підскочив Василь. — Вона примчить, подумає, що щось трапилося! А я от — квіти, тістечко, все як слід!

На тому й розійшлися…

…Наступного дня сусід Володимир, як і домовилися, зателефонував дружині Василя й сказав, що той не відчиняє двері вже кілька днів.

Може, щось трапилося? Швидше приїжджайте…

Василь же не марнував час — зранку побіг у магазин, купив улюблених дружиною солодощів. Забіг у квіткову, узяв три троянди й поспішив додому.

—Фух, набігався! — подумав він.

Але вирішив, що у домашніх штанах вибачатися негідВона побачила накритий стіл, квіти в покірно стиснутих руках чоловіка, і в її серці розтанула остання крижинка образу.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Пенсійна втеча: історія сивого шахіста
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.