Вона стала моїм відображенням

— Я не хочу до тата… Тітка Оля сказала, що тато мене більше не любить, — Яромир обхопив коліна й занурив у них обличчя, сидячи на ліжку.

Соломія завмерла. Усе здавалося звичним: зім’ята піжама з зірками, рюкзак із іграшками в кутку, куртка на стільці. Усе таке рідне, затишне. Тільки син не ганявся, як навіжений, по хаті, а згорнувся в кутку, наче їжак.

Сьогодні він мав їхати до батька, але раптом став благати залишитися вдома. Якщо придивитися, з недавніх пір ці поїздки вже не викликали в нього колишнього захвату. Соломія намагалася переконати його, але син несподівано розкрив правду: Оля, нова пасія Дмитра, його ображає.

— Ярку… — жінка обережно сіла поруч. — Розкажи, будь ласка, що трапилося?

Він мовчав. Потім ледве підняв голову й подивився на неї знизу. У його очах не було дитячої наївності, лише втома й смуток, ніби перед нею сидів дорослий, якому ніхто не вірить.

— Я просто грав… Вона розлютилася, що іграшка була голосною. Той робот. Пам’ятаєш? Вона забрала його в мене й сказала, що в них скоро буде інша дитина, і тато про мене забуде. І що я… зайвий. А якщо я комусь розповім, — він голосно видихнув, — то всі подумають, що я брешу. Бо тітка Оля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.

Він говорив повільно, уривчасто, ледь не плачучи. У душі Соломії спалахнула суміш люті, страху й провини за те, що вона допустила таке. Серце стискав важкий бризкальний ком, від якого перехоплювало подих. Яромир відвернувся й почав копати нігтем простирадло. Соломія торкнулася його руки.

— Я тобі вірю. Знаєш чому? Тому що ти ніколи не брешеш. Ну, хіба що коли знаходиш схованки з цукерками.

Він хитнув головою, але не посміхнувся.

— Тато обрав її замість мене…
— Тато просто поки не знає всієї правди, — сказала Соломія, намагаючись звучати впевнено. — Але він зрозуміє. Обов’язково.

Коли Соломія поклала сина спати, вирішила випити чаю. У тиші їй раптом спам’яталося, як вона познайомилася з Олею. Якщо це можна назвати знайомством.

Рік тому їй написав анонімний профіль: «Добрий день! Не представлятимуся, просто знайте — я доброзичливець. Якщо вам цікаво, де ваш чоловік проводить вечори, завітайте у понеділок о сімнадцятій годині до ресторану на Шевченка, 12. Стіл біля вікна».

Тоді Соломія ще гадала, хто сховався під маскою «доброзичливця». Зараз вона знала: це була Оля. Доброзичливиця з присмаком.

Того вечора Соломія побачила все. Дмитро, що сидів навпроти Олі. Їхні руки на столі. Переплетені пальці. Поцілунок у щоку. Потім він щось бурмотів про ділову зустріч, про подругу, а наприкінці — про «нічого серйозного».
Але Соломія не змогла пробачити зміну.

Вони розійшлися. Але Яромир залишився. Як і Оля, яка невдовзі стала дружиною Дмитра.

Вона була бездоганна: ввічлива, солодка, як мед, вміла знаходити спільну мову з дітьми. Все в одному. Навіть дарувала Яромиру іграшки на свята. Пазли, набори з динозаврами, одного разу — велику плюшеву черепаху.

Але ці подарунки були не для дитини, а для Дмитра. Оля боролася не за дитячу любов, а за увагу дорослого чоловіка. Її ласка була інструментом, посмішка — пасткою. А тепер, коли термін її терпіння скінчився, а на обрії замаячила власна дитина, Оля змінила тон.

Вона помилилася в одному: Соломія могла поступитися чоловіком. Але не почуттями свого сина.

На холодильнику висів список справ, але Соломії було байдуже. В неї залишалася ще одна справа сьогодні. Найважливіша. Поговорити з Дмитром.
Вона довго дивилася на екран, перш ніж натиснути виклик. Гудки здавалися довшими, ніж зазвичай. Коли колишній чоловік відповів, у його голосі відчувалося дратівливе напруження. Час пізній.

— Щось термінове?
— Термінове. Треба поговорити. Про Ярка.

Він миттєво напружився. Це відчувалося навіть через телефон.

— Що з ним? Він захворів?
— Ні. Він більше не хоче до вас їздити. Каже, що Оля говорить йому гидоті. Що ти його більше не любиш. Що в тебе буде інша дитина, а про нього ти забудеш.

На тому кінці — тиша. Потім Дмитро заговорив різко, з обраДмитро замовк, а потім тихо прошепотів: “Добре… я з нею поговорю.” — і тоді Соломія вперше за довгий час зірвалася з серця, бо зрозуміла, що він нарешті почув свого сина.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Вона стала моїм відображенням
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.