— Я не хочу до тата… Тітка Оля сказала, що тато мене більше не любить, — Яромир обхопив коліна й занурив у них обличчя, сидячи на ліжку.
Соломія завмерла. Усе здавалося звичним: зім’ята піжама з зірками, рюкзак із іграшками в кутку, куртка на стільці. Усе таке рідне, затишне. Тільки син не ганявся, як навіжений, по хаті, а згорнувся в кутку, наче їжак.
Сьогодні він мав їхати до батька, але раптом став благати залишитися вдома. Якщо придивитися, з недавніх пір ці поїздки вже не викликали в нього колишнього захвату. Соломія намагалася переконати його, але син несподівано розкрив правду: Оля, нова пасія Дмитра, його ображає.
— Ярку… — жінка обережно сіла поруч. — Розкажи, будь ласка, що трапилося?
Він мовчав. Потім ледве підняв голову й подивився на неї знизу. У його очах не було дитячої наївності, лише втома й смуток, ніби перед нею сидів дорослий, якому ніхто не вірить.
— Я просто грав… Вона розлютилася, що іграшка була голосною. Той робот. Пам’ятаєш? Вона забрала його в мене й сказала, що в них скоро буде інша дитина, і тато про мене забуде. І що я… зайвий. А якщо я комусь розповім, — він голосно видихнув, — то всі подумають, що я брешу. Бо тітка Оля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Він говорив повільно, уривчасто, ледь не плачучи. У душі Соломії спалахнула суміш люті, страху й провини за те, що вона допустила таке. Серце стискав важкий бризкальний ком, від якого перехоплювало подих. Яромир відвернувся й почав копати нігтем простирадло. Соломія торкнулася його руки.
— Я тобі вірю. Знаєш чому? Тому що ти ніколи не брешеш. Ну, хіба що коли знаходиш схованки з цукерками.
Він хитнув головою, але не посміхнувся.
— Тато обрав її замість мене…
— Тато просто поки не знає всієї правди, — сказала Соломія, намагаючись звучати впевнено. — Але він зрозуміє. Обов’язково.
Коли Соломія поклала сина спати, вирішила випити чаю. У тиші їй раптом спам’яталося, як вона познайомилася з Олею. Якщо це можна назвати знайомством.
Рік тому їй написав анонімний профіль: «Добрий день! Не представлятимуся, просто знайте — я доброзичливець. Якщо вам цікаво, де ваш чоловік проводить вечори, завітайте у понеділок о сімнадцятій годині до ресторану на Шевченка, 12. Стіл біля вікна».
Тоді Соломія ще гадала, хто сховався під маскою «доброзичливця». Зараз вона знала: це була Оля. Доброзичливиця з присмаком.
Того вечора Соломія побачила все. Дмитро, що сидів навпроти Олі. Їхні руки на столі. Переплетені пальці. Поцілунок у щоку. Потім він щось бурмотів про ділову зустріч, про подругу, а наприкінці — про «нічого серйозного».
Але Соломія не змогла пробачити зміну.
Вони розійшлися. Але Яромир залишився. Як і Оля, яка невдовзі стала дружиною Дмитра.
Вона була бездоганна: ввічлива, солодка, як мед, вміла знаходити спільну мову з дітьми. Все в одному. Навіть дарувала Яромиру іграшки на свята. Пазли, набори з динозаврами, одного разу — велику плюшеву черепаху.
Але ці подарунки були не для дитини, а для Дмитра. Оля боролася не за дитячу любов, а за увагу дорослого чоловіка. Її ласка була інструментом, посмішка — пасткою. А тепер, коли термін її терпіння скінчився, а на обрії замаячила власна дитина, Оля змінила тон.
Вона помилилася в одному: Соломія могла поступитися чоловіком. Але не почуттями свого сина.
На холодильнику висів список справ, але Соломії було байдуже. В неї залишалася ще одна справа сьогодні. Найважливіша. Поговорити з Дмитром.
Вона довго дивилася на екран, перш ніж натиснути виклик. Гудки здавалися довшими, ніж зазвичай. Коли колишній чоловік відповів, у його голосі відчувалося дратівливе напруження. Час пізній.
— Щось термінове?
— Термінове. Треба поговорити. Про Ярка.
Він миттєво напружився. Це відчувалося навіть через телефон.
— Що з ним? Він захворів?
— Ні. Він більше не хоче до вас їздити. Каже, що Оля говорить йому гидоті. Що ти його більше не любиш. Що в тебе буде інша дитина, а про нього ти забудеш.
На тому кінці — тиша. Потім Дмитро заговорив різко, з обраДмитро замовк, а потім тихо прошепотів: “Добре… я з нею поговорю.” — і тоді Соломія вперше за довгий час зірвалася з серця, бо зрозуміла, що він нарешті почув свого сина.
