Так сталося, що я зі своєю дружиною та сином живемо з мамою у двокімнатній квартирі. І це не через те, що ми так того хотіли. Моя мама вже давно хворіє й комусь потрібно за нею доглядати. Тож мій брат попросив мене жити з сім’єю в материнській хаті, а сам закордон поїхав.
Андрій обіцяв заробити кошти та допомогти з доглядом за мамою. Та поки я купляв ліки, та усе інше, що було необхідне.
До цього ми винаймали квартиру і почували себе, звісно що, краще. Все ж таки самі собі господарі були. Та все ж і з мамою було не надто погано жити. Вона дуже любить мою дружину та, звісно, обожнює онука. Можна сказати, нам було затишно жити вчотирьох.
Та якось мій брат Андрій зателефонував і сказав, що вимушений повернутися додому. Через карантинні обмеження брат не може працювати закордоном. Грошей, звісно, він не привіз аби зняти житло. Тож Андрій приїхав до нас з мамою.
Спільне проживання з братом перед усім не подобалося моїй дружині. Їй було не комфортно, та це й зрозуміло, чому. Спільний побут її пригнічував. Відтепер у квартирі було вдвічі брудніше, та й готувати потрібно більше.
Через карантин зараз важко знайти квартиру в оренду, найважче знайти на неї гроші. Тепер ми вп’ятьох живемо у двокімнатній квартирці.
Окрім цього, я єдиний хто працює в нашій великій родині. Братові щось знайти важко. Хоча я й пропонував декілька підробіток. Та він не звик так дешево працювати!
Навіть, не знаю, що робити. З усіх сил намагаюся щось відкласти аби орендувати житло для своєї сім’ї, тільки зовсім не виходить. Матір потребує ліків та догляду, а брат теж їсти хоче.
