Коли ми з Олегом одружилися, одразу почали мріяти про власне житло. Жили в невеликому містечку під Харковом і розраховували лише на себе. Мої батьки не могли нам допомогти, а Олег виріс із бабусею, Ганною Петрівною, і не хотів повертатися до її дому. З матір’ю він майже не спілкувався — вона з’являлася лише зрідка, навідуючи бабусю. Олегові вона була непотрібна: у неї новий чоловік і маленька донька, а син, схоже, давно став для неї чужим.
Ми оформили іпотеку і працювали, як заведені. Хотіли швидше виплатити частину кредиту, щоб спокійно планувати дітей. Олег позичив трохи грошей у матері, але ми швидко повернули борг. П’ять років ми економили на всьому, і до того часу іпотека була майже закрита. Ми з полегшенням зітхнули — навіть якщо я піду у декрет, з виплатами впораємось. І ось, наважившись на дитину, ми дізналися, що станемо батьками. Того ж дня, коли збиралися святкувати, у двері подзвонила свекруха, Наталя. Її візит був як грім серед ясного неба.
— З якої нагоди? — кинула вона з сарказмом, оглядаючи нас.
Ми поділилися радістю, але вона навіть бровою не повела. Замість вітання вона випалила:
— Я не за цим прийшла. Олеже, твоя сестра, Соломія, виходить заміж. Їй нема де жити. Бабуся переїде до вас, тож готуйте їй місце.
— Чому до нас? — здивувався Олег.
— Вона тебе виростила, тож будь вдячний і допоможи, — різко відповіла Наталя.
— Мам, у неї ж своя квартира! Чому Соломія має там жити?
Розмова закінчилася потоком звинувачень. Свекруха грюкнула дверима і пішла. А наступного дня приїхала бабуся. Вона стояла на порозі, стискаючи хустину, і плакала. «Я лише заважаю, нікому не потрібна», — шепотіла вона, і моє серце розривалося. Олег обійняв її: «Не плач, бабусю, усе буде добре». Але я вже відчувала, що наше життя ось-ось перетвориться на пекло.
З переїздом Ганни Петрівни почався кошмар. Свекруха стала приходити до нас у будь-який час доби без попередження. Вона заявляла, що має право навідувати матір. Після її візитів почали зникати речі. Дрібниці, але все одно неприємно: то ваза, яку вона хвалила, то статуетка з полиці. Я мовчала, але всередині все кипіло. А потім Соломія забрала в бабусі телевізор — той самий, що ми з Олегом купили, щоб Ганна Петрівна могла дивитися свої серіали. Бабуся розповіла, що онучка просто запакувала його в коробку і пішла, навіть не пояснивши. Гірше того, Соломія забирала в неї всю пенсію, залишаючи старушку з нічим.
Одного разу Ганна Петрівна не витримала і сказала доньці:
— Якщо ти так часто приходиш і сумуєш, я можу повернутися додому. У Соломії немає дітей, а Олег незабаром стане батьПісля цього Наталя рідше з’являлася у нас, як ніби боялася, що бабуся справді повернеться до своєї квартири.
