**Безвихідна роль**
Олена вперше задумалася про розлучення через півроку після весілля. Але тест показав дві смужки, і думка розчинилася у хвилях ранкового токсикозу.
Вперше вона побачила Максима у барі, куди її затягли колишні одногрупниці з хореографічного училища — “хоча б раз розважитися”. Впевнений у собі чоловік із дорогими годинами сидів за стійкою, переглядаючи документи, і здавався їй людиною з іншого світу.
— Ти занадто гарна, щоб сумувати, — сказав він, коли вона залишилася сама за столиком — подруги побігли пудрити носи.
Він ще щось говорив, Олена не може згадати. Пам’ятає лише, що його голос звучав, як теплий коньяк — насичено, з оксамитовими нотками.
Максим був старший на вісім років, мав частку у сімейному бізнесі з продажу побутової хімії. Олена привернула його увагу тим, що виглядала тут абсолютно чужою, ніби вперше опинилася у такому місці.
Тонка, гарна, і, як він зрозумів під час розмови, скромна в бажаннях. Виросла у бідній родині, все дитинство працювала на мрію про балет, потім отримала травму й перекваліфікувалася на тренера.
Коротше кажучи — молода, бідна, наївна. Ідеально підходила на роль дружини. Він сказав про це матері того ж вечора, коли вони познайомилися:
— Схоже, я знайшов дівчину, яка народить тобі довгоочікуваних онуків.
Коли через три місяці Максим зробив Олені пропозицію, її мати плакала від щастя:
— Нарешті ти будеш забезпечена!
Майбутня свекруха, Наталія Степанівна, не соромлячись оглянула наречену з усіх боків, як породисту кобилу:
— Добра дівчина. Беремо.
Усі клопоти з організацією весілля родина нареченого взяла на себе.
— Ти не проти блакитного торта? — запитала свекруха в Олени. — Блакитний — колір нашої фірми.
Наречена посміхнулася:
— Звичайно, як ви скажете.
У медовий місяць молодята полетіли до моря. Вже в літаку Максим попередив:
— Матуся хвилюється, якщо я довго не на зв’язку. Дзвонитимемо двічі на день — вранці й ввечері. Раджу записувати враження або фотографувати — матусі подобаються деталі.
Після повернення почалося життя Олени у новій родині.
— Матуся просила передати, — Максим поклав перед нею блокнот у шкіряній палітурці, — це список наших сімейних традицій. Дні народження, річниці, поїздки на дачу…
Олена перегортала сторінки:
5 січня — день тіті Тетяни. Квіти: білі хризантеми.
23 лютого — привітати дядька Віктора. Найкращий подарунок — міцний алкоголь.
Перша неділя червня — сімейний виїзд на шашлики.
Кожна неділя — сімейна обіда. Дрес-код: класика.
Розклад був досить щільним і, схоже, незмінним.
— А… як мені вписати сюди час для моїх справ? — несміливо запитала вона.
Максим засміявся, потрощивши її по волоссю:
— Твої справи — це і є наші справи, кохана.
Всю серйозність свого становища Олена усвідомила через тиждень.
— Ти куди? — Максим перегородив їй вихід у передпокої.
— На курси масажу… Домовилися ж.
— Ні. Матуся сьогодні потребує допомоги у магазині.
— Але я…
— Олено, — він ніжно взяв її за підборіддя. — Ми сім’я. У нас сімейний бізнес. Ти хочеш бути частиною сім’ї?
А у неділю під час сімейного обіду свекруха сказала:
— Тобі треба піти з роботи у фітнес-клубі. Ти вчора непогано впоралася, а у магазині не вистачає касира.
— Але я…
— Ти ж хочеш бути корисною родині? — підняла брову Наталія Степанівна, потім глянула на сина: — Чи ні?
Максим мовчки кивнув і продовжив різати стейк. Питання, як зазвичай, не підлягало обговоренню. Ролі розписані, задачі поставлені. Треба виконувати.
Тієї ночі Олена вперше задумалася про розлучення. Навіть не так. Про втечу. Лежала у ванній, слухала, як крапає вода, і уявляла, як скаже батькам, що жахливо помилилася і не хоче бути безмовною лялькою.
«Ти з’їхала з глузду? Хочеш повернутися до злиднів? Він же забезпечує тебе!» — почула вона голос матері ще до того, як розплющила рот.
Потім з’явилися дві смужки, і Олена залишилася.
Адже як інакше?
***
До народження другої дитини Олена навчилася готувати борщ так, як любить свекруха, не здригатися, коли Максим затримувався “на нарадах”, носити променисту посмішку й відповідати “усе добре” на запитання оточуючих…
Єдиною, хто не вірив, була подруга дитинства Дар’я.
Тому що знала, що Олена купує два набори косметики — один для звіту свекрусі, інший — для себе, що приходить на зустрічі таємно, якщо вдається вигадати залізне алібі, що без дозволу не наважується навіть поїхати до батьків. Що “щаслива дружина й матір” — лише маска, яка коштує їй неймовірних душевних зусиль.
— Ти ж там задихаєшся! Ненавидиш свою роботу! Сама розповідала, що свекруха кожен раз перевіряє касу після тебе! — почала знову ДарОлена підняла телефон, набрала номер Дар’ї і тихо сказала: «Я готова».
