Щедрість чоловічих сліз
– Куди це ти так виряджений? – запитав сусід, побачивши Богдана у строгому костюмі та краватці.
– До сина на випускний, – відповів той.
– От так справи! Як швидко ростуть чужі діти…
– Свої теж, – усміхнувся Богдан.
– Та воно ж… Значить, скоро звільнишся від аліментів?
Богдан так глянув на сусіда, що той одразу знітився:
– До чого тут це?
– Як до чого? Не набридло гроші колишній віддавати?
– Не набридло, – кинув Богдан і, залишивши сусіда у недоумінні, пішов далі.
Поступово гарний настрій повернувся. Згадки нахлинули…
***
Того дня, коли його життя різко змінилося, Богдан перебував у повній апатії.
Здавалося б: вільна людина, заробляє краще за багатьох, живе у гарній квартирі, жіночою увагою не обділений, на роботі – усе добре, бізнес цвіте. Чому ж йому так кепсько? Ніщо не радує. Нічого не хочеться. Усе байдуже.
Вийшовши з офісу, Богдан зрозумів, що незабаром почнеться дощ. Небо затягнулося хмарами, піднявся сильний вітер.
Він викликав таксі: ще й промокнути.
Машина, на лихо, була в сервісі, а парасольки в Богдана ніколи й не було.
Сів на заднє сидіння й провалився у внутрішню пустоту.
Водій щось говорив, намагаючись вразити явно заможного клієнта, по радіо грала якась сумна пісня…
Богдан не любив такої музики…
Аж раптом почув слова, які миттєво повернули його до реальності.
Я жив тоді бездумно й безтурботно,
Шальна кров грала, мов вино.
Її любов здавалася безмежною,
І я не міг подумати про інше.
Але день за днем марнуючи даремно,
Я робив їй боляче все сильніш,
І втратив любов її святу —
У ті дні, коли вона була моєю…
Всередині заболіло… Біль розлилася по всьому тілу, і Богдан раптом усвідомив його джерело.
Оленка…
Олесенька…
Ольга…
Так він називав її у різні періоди життя.
Їхній шкільний роман завершився шлюбом. Ніхто не вірив, що красуня Ольга Шевченко стане дружиною відомого школярам бешкетника Богдана Коваленка.
А він вірив. Знав, що так буде. Бо без неї він не зміг би жити…
Заради неї вчився, пробивався у житті, став тим, ким є.
А вона…
Вона завжди була поруч. Любила. Піклувалася. Надихала.
Народила двох синів.
Завжди спокійна, уважна, гарна.
Жодного докору, жодної скарги.
Вона була завжди всім задоволена.
І в якийсь момент Богдан вирішив, що так буде завжди. Що це – дане. Що вона ніколи й нікуди від нього не піде. Усе зрозуміє, все пробачить. Буде поруч, що б не сталося.
І Богдана понесло. З’явилися гроші, а з ними – друзі, дівчата, корпоративи до ранку…
Ольга мовчала. Ні про що не питала. Приймала як належне…
Ростила синів…
Він не виправдовувався, не благав прощення, не допомагав.
Забезпечував.
Вважав, що цього достатньо, щоб вона була щаслива.
Помилився.
Одного дня все закінчилося словами дружини:
– Богдане, я більше тебе не кохаю.
– Та годі тобі! – знітився він, – ти просто втомилася. Давай вечеряти…
Вона поставила тарілки на стіл. І рішуче додала:
– Ти не зрозумів. Ми мусимо розлучитися. Я більше не можу й не хочу бути з тобою.
– А про дітей ти подумала?! – вигукнув Богдан і сам здригнувся від банальності сказаного.
– Звісно. Вони мають жити в любові… а не в шлюбі…
– Ну й іди геть! – гаркнув Богдан, схопив куртку та вийшов із дому.
Три дні не з’являвся. Думав. Сподівався, що вона почне шукати його, дзвонити.
Ольга мовчала.
Він повернувся додому й у передпокої побачив сумки з її речами. Її й дітей…
– Що ти робиш? – запитав він.
– Речі збираю, – спокійно відповіла Ольга.
– Навіщо?
Вона здивовано подивилася на нього.
– Годі це, – скривився Богдан, – не треба… Я сам піду…
І пішов.
Усе залишив дружині та синам.
У його картині світу інакше бути не могло.
Після розлучення Ольга кілька років була сама. Він точно це знав. Тому приїжджав, коли хотів, привозив подарунки дітям, вимагав поваги. Вважав, що має на це право.
А потім Ольга несподівано вийшла заміж.
Богдан скаженів. Як вона насмілилася?! Вона! Мати його дітей! Та вона повинна цілувати йому ноги за те, що він усе їй залишив, такі аліменти сплачує, окрім цього допомагає!
І він почав методично отруювати життя колишній дружині.
Особливо, коли напивався.
Таке тепер траплялося часто.
Дзвонив, надсилав образливі смс…
Навіть погрожував…
Ольга не реагувала. Проте одного разу заблокувала його у соцмережах і телефоні.
Тоді він став чатувати її на вулиці…
Протверезивши, Богдан завжди лаяв себе за те, що знову не втримавІ, стоячи на порозі, він усміхнувся, бо нарешті зрозумів, що справжнє щастя – це не володіти, а просто бути поруч.
