**Невгамовна**
З дитинства Оксана мріяла стати лікарем. Жила з батьками в невеликому селі, до школи бігала за три кілометри у сусіднє село. Там була й школа, і лікарня, і пошта, і навіть три крамниці.
Школа нова, простора, дівчинка навчалася з задоволенням, все давалося легко. Закінчувала пятий клас.
Оксанко, вставай, що вилежуєшся? гукнула мати, входячи в хату з відром свіжого молока. У школу проспала! Я ж тебе розбудила, як ішла до хліва.
Ой, мамо, справді Оксана зірвалася, за дві хвилини вмилася, вдяглася, схопила портфель і вискочила з хати без сніданку. Наталя встигла лише завернути пару млинців у серветку й сунути їй у руки.
Бігти три кілометри не жарт. Вона бігла, рахуючи телеграфні стовпи, одна, бо інші діти вже давно пішли. Стомлена, сповільнювала крок, а потім знову прискорювалася.
Спізнюся, напевно, турбувалася вона.
У школу влетіла разом із дзвінком, швидко піднялася на другий поверх і ввірвалася до класу. Щойно сіла, як увійшла Галина Миколаївна вчителька української мови та літератури.
Оксанко, ти чого, наче хтось за тобою гнався? пошепки спитала сусідка по парті, Яринка. Проспала чи що? Із тобою такого ніколи не буває.
Так прошепотіла вона, і розпочався урок.
Того дня у школі все було, як завжди. Закінчились заняття, Оксана пішла додому разом із дівчатками. Потім їх наздогнали хлопці, жартували, штовхалися весело дійшли до села.
Відчинивши двері ключем, схованим під ґанком, роззулася на порозі й швидко зайшла в кімнату. Батько був на роботі, мати теж, працювала поштаркою. Лише зібралася йти до своєї кімнати, як почула з маленької кімнати різкий кашель. Вона навіть зупинилася, мов укопана.
Хто це? блиснуло в голові. Домовий? Мати ж розказувала про них, а Оксана лише сміялася, не вірячи.
Заскочила до своєї кімнати й зачинила двері. Переодягаючись, прислухалася. Щойно вийшла на кухню поїсти знову почула кашель. Чоловічий.
Тато на роботі, хто б це міг бути? Заглянути боялася, прохід завішано шторою.
ЛехОксана набралася сміливості, відсунула завісу й побачила, як у кутку хитається бліде обличчя незнайомого чоловіка, і тоді вперше в житті зрозумла, що справжній страх не в примарах, а в тихих іспитах долі, що накривають нас, коли ми найменш готові.
