**Записки в щоденнику**
Кожна дівчина мріє про велике, чисте кохання. Щоб голова крутилася від щастя, а серце замирало в обіймах. Щоб хлопець зробив гарну пропозицію там, де ніхто не чекає, щоб всі бачили й заздрили. Щоб весілля було немов із казки: він у строгому костюмі, а поруч — вона, тендітна, у білій сукні, яка сяє від радості. Таке сниться дівчатам з дитинства. Олена не була винятком.
На початку навчального року у 9-А з’явився новенький — Дмитро Коваленко. На перерві всі обступили його, розпитуючи, звідки він і чому перевівся посеред семестру.
—Батько військовий, от і переїхали до Чернігова, — пояснював Дмитро.
—А стріляти вмієш? — посипалися запитання.
—Бувало.
Хлопець одразу помітив Олену. Вона стояла осторонь, немов байдужа. Після уроків пішов провожати її додому — виявилося, живуть неподалік. Вона розповідала про школу, а він — про міста, де служив батько.
На День народження Олени Дмитро приніс у клас троянду й подарував їй на очах у всіх. Дівчата позаздрили, а хлопці — поважали.
Олена прийняла квітку так, ніби це звичайна річ. Її погляд говорив: *«Дивіться, як за мною бігає новенький. Заздрите? Це ще не все»*. Вона поводилася з ним зверхньо, хоча він їй подобався.
Перед випускними Олена познайомилася з дорослим хлопцем, спортсменом. На Дніпрі проходили змагання з веслування. Вона з подругою зупинилися подивитися.
—Ідіть сюди, тут краще видно, — підкликав їх симпатичний парубок.
—Ви теж берете участь? — запитала Олена, пробираючись крізь натовп.
—Ні, я борець. Друг у човні — ось він, другий. — Він показав на воду, але погляд його не відривався від Олени.
Віктор — так звали нового знайомого — провів її додому.
—Ти знаєш, що означає моє ім’я?
Олена знала, але раптом все вилетіло з голови.
—Переможець. Я завжди перемагаю.
Він їй сподобався. Новий відтінок почуттів хвилював і лякав одночасно. Дмитро миттєво забувся — що він поруч із Віктором Захарчуком? До самого дому вона думала: поцілує він її чи ні? Біля дверей він лише побажав доброї ночі. Олена відчула розчарування.
Наступного дня, коли вона вийшла зі школи, Віктор зустрів її біля своєї іномарки, відчинив двері. Перш ніж сісти, Олена оглянулася — чи бачать подруги? Дівчата на ґанку роззявили рота, а Дмитро стояв неподалік, нахмурений. Вона з переможним вигляом сіла в авто… та злякалася. *Куди він мене везе?*
Вони просто покаталися містом. Віктор розповідав про країни, де був на змаганнях. Увага дорослого чоловіка пестила її самолюбство. Він поводився стримано, не переступаючи меж. З подорожей привозив парфуми, прикраси — скромна троянда залишилася в минулому. Подруги ахали, розглядаючи подарунки, а Дмитро… Олена більше не помічала його.
Після школи вона вступила до інституту. Майже щодня Віктор зустрічав її на авто.
—Де твій Ромео? — питали подруги, коли бачили Олену пішки.
—На зборах, — усміхалася вона.
Пропозицію він зробив несподівано — посеред Майдану, на колінах, з кільцем у бархатній коробочці (з маленьким діамантом, звісно). Як у кіно. Поряд зупинилася поліція — ледь не забрали за порушення порядку. Олені було шкода лише одного: що ніхто з подруг цього не бачив.
У ЗАГСі вона стояла, мов зірка, в мереживі й щасті. А поруч — він, спортсмен, переможець. М’язи напружували піджак. *Про що ще мріяти?*
Після весілля Віктор привіз дружину до своєї квартири.
Через місяць Олена зрозуміла, що вагітна. Не вчасно! А як же навчання?
—Думай про сина. Потім закінчиш, якщо захочеш. Сиди вдома. Грошей вистачить, — сказав Віктор.
—А якщо донька?
—Буде син. Я ж переможець, пам’ятаєш?
Син народився. Привітання й подарунки минули. Віктор тренувався, їздив на змагання, а вона сиділа вдома. Десь зникли подруги. Мама натякнула: дзвонитиме, але приїжджати… Зять не хотів її втручання.
Олена не сумувала, але щастя — це коли його хтось бачить. А тут ніхто. Вона почувалася самотньою, немов прокажена. Поступово її гарний сон розвіювався.
Коли син підріс, стало легше. Вона водила його на гуртки, здебільшого спортивні. Чекаючи, спілкувалася з іншими мамами, але відчувала присутність Віктора навіть, коли його не було. На вулиці озиралася — здавалося, хтось слідкує. Одного разу вона сказала про це чоловікові.
—Ти параноїк! Мені нічого робити, крім як стежити за тобою? — відрубав він.
—Я хочу працювати, закінчити інститут…
—Тисячі жінок мріють про твоє місце! Хочеш викручуватися, поки я гроші заробляю? — його погляд прожиг її. Олена не підіймала цю тему знову.
Одного разу, поки Дмитро був уІ тоді, коли вона вже здалася на милість долі, здалеку почувся знайомий сміх Дмитра, що нагадав їй, що надія — це останнє, що вмирає.
