25 липня. Щоденниковий запис.
Сьогодні знову спроба втягнути батька в цей ваш цифровий світ. Вже майже годину намагаюся запровадити його до «Однокашників», а він як той дикун тікає від прогресу.
Тату, ну чого ти крутишся, немов підліток перед шкільною дискотекою? Це ж не міністерство абсурду, а просто спільнота! кажу йому, а він ховає свій кнопковий телефон, на який вже десятий раз прийшов код підтвердження.
Не треба мені нічого! бурчить він. Самі собою в цих ваших мережах як риби в акваріумі, а мене не чіпайте. В мене й так залежностей вистачає навіщо ще одна?
Для спілкування, тату. Знайдеш однокласників, колег, побратимів
Боже збережи! батько майже викидає телефон у вікно, але, на щастя, ми на першому поверсі. Пів-то вже на тому світі! Встигну ще з ними поспілкуватися.
Ну інша ж півжива. Ось з нею й розмовляй. А то крім мене й Оленки ти лише з телефонними шахраями балакаєш.
А вони мене хоч слухають! Вчора три години з Катрусею з колонії 7 говорив. Ти ж уяви, які у них там умови після відбою ще й «спецпропозиції» громадянам обзвонювати!
Спробуй хоча б тиждень. Якщо не сподобається відстану.
Гаразд. Але тоді в травні на футбол зі мною йдеш, ставить умову батько.
Я ж казав, що в той день можу бути у Львові через роботу, відповідаю, виходячи на вулицю й шукаючи телефон у кущах.
Ти ж казав, що може й не поїдеш, визирає з вікна батько.
Може й не поїду. Пізніше скажу. Давай, зараз усе владнаю. Будеш як усі спілкуватися з цілим світом.
Повертаюся з телефоном, сідаю за компютер.
Навіщо мені цей світ
Що?
Реєструй вже, цифровий маклер.
Ідею з «Однокашниками» давно просувала дружина, якій свекор обожнював дзвонити в найнепідходящі моменти й розводити тридесятихвилинні бесіди. По-перше, хай іншим розповідає свої ну́дні історії. По-друге, може, рідше виходитиме з дому. Бо цих дідів завжди тягне кудись у далечінь. Підуть за хлібом на акцію і потім шукай їх по всьому району з собаками.
Ти, доречі, про мого батька, нагадую я.
А я по собі суджу, відстрілюється дружина.
На цьому суперечки закінчувалися.
Леоніде, тут якийсь невідомий тип у друзі лізе, телефонує того ж вечора збентежений батько.
Ну й чудово! Додай його, спілкуйтеся.
Я його вперше бачу! Звідки він взагалі про мене довідався? Я ж навіть не гуляв по цих ваших мережах. Яка нахабність просто так у чужі двері вламуватися?
Ну ми ж з тобою дані заповнювали: школа, робота, служба. Може, ви разом навчалися
Леоніде, це ж тисячу років тому було!
Ну, значить, мамонта в печері разом добивали. Спробуй, побалакай. Раптом знайдете спільні теми. Усе, тату, мені працювати треба.
Ох, Леоніде, накрутив ти мені клопоту
Наступного разу батько подзвонив лише через чотири дні:
Леоніде, можеш забрати мене з вокзалу?
З вокзалу? Що ти там робиш отак пізно? дивуюся я, дивлячись на годинник. Схоже, дружина була права батько поступово перетворюється на того самого «мандрівного діда».
Вже сорок хвилин чекаю на цей клятий автобус. Пішки швидше було б, та в мене колесо на валізі зламалося.
Не йди нікуди, зараз буду!
Та де ж я піду, коли вже до власного «кіборга на колесах» додзвонився.
Знайшов батька на лаві біля вокзалу. Виглядав він незвично охайно: виголений, випрасуваний, у нових черевиках.
Ти звідки такий? запитую, завантажуючи валізу в багажник.
Від Женьки Коваля. Він у Чернівцях живе, бурчить батько.
Ти був у Чернівцях? Та туди ж пять годин їхати! І хто такий Женько Коваль? Перший раз чую.
Друг. З цих ваших «Однокашників» батько дивиться у вікно, щось обдумуючи. Хоча, звичайно, дружба у нас під питанням. Він за «Динамо» вболіває, а ти ж знаєш, як я до цієї «консервної банки» ставлюсь
Постривай, зменшую швидкість на лежачому поліцейському. Ви ж тільки познайомилися, а ти вже поїхав до нього в гості?
Ну звісно! дивується батько. Я не кожного у друзі додаю. Треба ж зрозуміти, що за людина: побалакати, в очі подивитися, дізнатися, чим дихає, за кого голосує.
Тату, дружба в соцмережах не зобовязує тебе робити все це. Можна ж дистанційно спілкуватися. У цьому вся краса.
А дітей тепер теж дистанційно роблять?
До чого тут це?
До того, Леоніде! Я не маю справу з тими, кого особисто не знаю. Коло спілкування лише перевірені люди. Крапка.
Гаразд, заспокойся! розумію, що можу налякати батька, і він знову замкнеться. Але хоча б попереджай, якщо кудись збираєшся. Я ж маю знати, де тебе шукати.
Зрозумів командуА потім, дивлячись на батька, який тепер із запалом розповідав про своїх нових друзів, я зрозумів, що, може, справжній світ це не ті, кого ми додали, а ті, для кого виходимо з дому.
