Часи завжди однакові, лише люди різні.
— Наталю, ну хоч трохи совісті в тебе залишилося?! — тремтячим голосом запитала Галина молодшу сестру.
— Галю, кому б про совіть говорити, тільки не тобі! Ми з мамою вже пожили, тепер бери її до себе. Поживи з Сашком та зрозумій, яке це — мати літню людину в одній хаті. Нам вистачило! — останні слова Наталя вигукнула особливо голосно й кинула слухавку.
Галина почула в телефоні короткі гудки. Помовчала кілька секунд, потім тихо промовила:
— Нахабниця! Ну й нахабниця…
…Галина й Наталя — рідні сестри. Їхні батьки — Олександр Григорович і Надія Петрівна — одружилися ще студентами. Через рік після весілля у молодих народилася перша дитина — донечка Галя. Жила сім’я, звісно, дуже скромно. Грошей вистачало лише на найнеобхідніше.
Через кілька років Олександр Григорович отримав від підприємства, де працював, двокімнатну квартиру. Життя стало легшим. Та й Надія Петрівна викладала не лише у музичній школі. Вона давала приватні уроки, займалася з учнями по вечорах і непогано заробляла. Коли Галі виповнилося десять, з’явилася друга донька — Наталка.
У молодшій батьки душі не чаяли. Усі її бажання виконувалися миттєво. Наталя швидко зрозуміла це й навмисно намагалася «перетягти ковдру» на свій бік.
— Галю, ну ти ж старша! Поступися молодшій! — знову нарікала Надія Петрівна.
— Мам, навіщо їй цей зошит? Я його собі купила, а вона ж ще маленька!
— Хочу, мамо, хочу… — ревла Наталка.
І через хвилину бажана річ опинялася в її руках. Наталя не хотіла вчитися читати, не хотіла займатися з логопедом. Вона хотіла лише одного — щоб усе було так, як їй заманеться. Якщо їй насмілювалися перечити, починався скандал.
Коли Галі виповнилося шістнадцять, а Наталці — шість, у сім’ї сталася страшна трагедія: Олександр Григорович раптово помер від серцевого нападу прямо на роботі. Колеги, сусіди, друзі — усі шкодували: такий молодий, лише сорок, ще жити б і жити… Але доля вирішила інакше.
Найбільше за чоловіком сумувала дружина. У цей період у ній щось зламалося. Вона перестала помічати оточуючих, навіть старшу доньку. Уся її любов пішла до семирічної Наталки, яка була схожа на батька як дві краплі води.
— Мам, у мене джинси всі зносилися, а ти Наталці все нові сукні купуєш! Вже цілий шаф ними забито! — обурювалася Галина.
— Галю, ну чого ти все скаржишся? Ти ж вже доросла. Ось закінчиш школу, вступиш, підеш працювати — купиш собі все, що захочеш. А Наталка — нещасна дитина. У такому віці без тата залишилася! А як він її любив… — Надія Петрівна стирала сльозу.
Галина закінчила школу й поїхала вчитися до іншого міста.
— Думала, Галю, що мені буде тужно без тебе. А тепер навіть добре! Хочу Наталці кімнату зробити — щоб як у справжньої принцеси! — з ентузіазмом розповідала Надія Петрівна.
— Мам, ти хочеш сказати, що викинете мій диван, коли я виїду? Я ж планую на вихідні приїжджати… — з докором відповіла Галина.
— Звісно викину! Куди це старе? А приїжджати можеш — переночуєш зі мною або на кухні. Розкладачка є. Хочу, щоб у Наталки була своя кімната. У неї ж ще вся школа попереду.
У вересні Галина виїхала, а незабаром Надія Петрівна почала ремонт.
— Галю, треба було тебе ще влітку відправляти! Щоб ремонт уже до навчання закінчити. Наталка дуже чекає, коли в неї буде своя кімната.
— Мам, навіщо взагалі цей ремонт? Кімната була нормальна! До речі, на «Свято першокурсника» збирають гроші.
