Почекайте на мене, Оленко Дмитрівно!
Дзвінок пролінив, і шкільні коридори поступово спорожніли. Вчителі розходилися до класів, підганяючи запізнілих учнів.
За вікнами шуміла молода листь, сонце вабило на вулицю. Олена Дмитрівна зупинилася перед дверима класу. Їй, як і дітям, хотілося кинути все й піти гуляти весняним містом. Вона зітхнула й увійшла. Учні сьомого «Б» з галасом підвелися.
– Good morning. Sit down, please, – промовила вона, проходячи до вчительського стола.
– Who is absent today? – спитала, окинувши клас швидким поглядом.
Відмінниця Марійка Коваленко встала й англійською відповіла, що Віра Чіжик хворіє, а ще немає Сашка Лазаренка. Вона завжди швидко реагувала, бо краще всіх знала мову. По класу прокотився шепіт.
– Максиме, що з Сашком? – по-українськи спитала Олена Дмитрівна.
Максим Бойко був Сашковим сусідом.
Усі в школі знали, що батько Сашка рік тому вийшов із в’язниці, ніде не працював, пив і нещадно бив дружину. Синові теж діставалося, коли той заступався за матір. Сашко часто приходив на уроки з синцями. Перед фізкультурою заходив у роздягальню останнім, щоб хлопці не бачили чорних синців на його тілі. Але всі знали, що батько розпускає руки. Сусід Максим розповідав.
Олениці було шкода хлопця. Він був гарний, розвинений не за віком. У неблагополучних сім’ях діти дорослішають рано. Вчився добре, швидко усе схоплював. Ось тільки англійська йому не давалася, але він старався.
Після інституту Олена повернулася до своєї школи вчителем англійської. Не хотіла залишати маму саму, тому не поїхала до Києва, не влаштувалася в приватну школу, як зробили багато з її однокашників.
Старшокласникам викладала досвідчена вчителька. Олені ж дісталася середня школа. Спочатку, звичайно, уроки їй зривали, а потім звикли й полюбили молоду вчительку. Одягалася вона строго, але під маскою суворості часто проглядалися добра посмішка й веселі іскорки в очах.
Дівчата перенимали манери початківця-вчителя, а хлопці ховали своє закохання за грубістю. З цього року Олена Дмитрівна взяла класне керівництво над сьомим «Б».
– Оленко Дмитрівно, учора його батько знову напився, матір бив. Крики чули на весь будинок. Вночі «швидка» забрала матір до лікарні. Сашко викинув, коли батько заснув. А потім викликали міліцію. Батька забрали, і Сашка теж, поки не знайдуть родичів.
– Як?! – скрикнула Олена Дмитрівна й знову оглянула клас. Затихлі учні чекали від неї пояснень, слів. Що сказати?
– Гаразд, після уроків я піду до міліції й усе дізнаюся.
По класу прокотився зітхаючий шепіт.
Перед очима вчительки стояло обличчя тринадцятирічного Сашка. Скільки разів вона пропонувала допомогу, але він, наляканий, хитав головою. На уроках вона часто ловила його глибокий погляд, від якого червоніла й ніяківВони прожили довге, щасливе життя разом, переборовши всі сумніви й осуди, бо кохання виявилося сильнішим за будь-які норми.
