У кухні Мар’яна смажила вареники, коли раптом у двері постукали. На порозі стояла Надія Степанівна — свекруха, як завжди, без жодної посмішки, з холодним поглядом.
— Я прийшла не на чай, — сухо кинула вона, навіть не чекаючи запрошення, і увійшла всередину. — В мене серйозна справа.
— Яка? — Мар’яна витерла руки рушником і натягнуто посміхнулася.
— Оксана з Денисом після весілля живуть у мене. Квартира маленька, тісно втрьох. У тебе ж стоїть пустує бабусина. Віддай її молодим.
— Ні. Після всього — точно ні, — чітко сказала Мар’яна і стала навпроти, схрестивши руки.
— Та що ж я такого зробила? — щиро здивувалася свекруха, ніби справді не розуміла, про що йдеться.
Мар’яна досі пам’ятала, як місяць тому переживала через весілля зовиці. Вона ламала голову, що подарувати: адже стосунки з Оксаною були теплі, майже дружні. Вона була впевнена, що їх із чоловіком запросять одними з перших. Тим більше, що Оксана позичала у них п’ятдесят тисяч на свято.
— Може, нас взагалі не запросять, — з гіркотою тоді сказав Андрій, чоловік Мар’яни.
— Дурниці. Ти ж її брат, як це можна не запросити? — тоді ще з надією відповіла вона.
Мар’яна навіть дістала з шафи свою найкращу сукню й туфлі. Чекала. Сподівалася.
Але весілля наближалося, а запрошення не було. Ні від Оксани, ні від Надії Степанівни. За три дні до свята Мар’яна з важким серцем зрозуміла — їх просто проігнорували.
Сльози самохіть котилися по щоках, коли вона ховала сукню назад у шафу. Андрій, як завжди, був спокійний. «Краще висплюся у вихідні», — лише й сказав він.
Через кілька днів після весілля подзвонила свекруха. Сказала, що хоче зайти. Мар’яна вирішила запитати напряму:
— Чому ви нас не запросили?
— Ну… вирішили лише молодь кликати. Вам уже за тридцять, — невпевнено пробубоніла Надія Степанівна.
Мар’яна ледве не повірила. Але пізніше, зустрівши у магазині сестру свекрухи, дізналася: на весіллі були й літні, й далекі родичі. І ніхто не казав про вік.
— А чому вас не було? — здивовано запитала та.
Мар’яні стало соромно. Соромно за тих, хто мав бути рідними.
Дома вона розповіла все Андрію, і той запропонував подзвонити матері.
— Надіє Степанівно, скажіть чесно: чому нас не запросили? — різко почала Мар’яна. — Тільки не брешіть. Я щойно говорила з вашою сестрою, вона розказала, хто був на весіллі.
— Ми з Оксаною вирішили клич— Ми з Оксаною вирішили кличіть лише тих, хто міг би щось дороге подарувати або допомогти у майбутньому.
