Ох, ти коли-небудь дивився на людину свого віку і думав: “Нічого собі! Я ж точно так не виглядаю… правда?” 😄
Слухай, що трапилося з моєю подругою:
Мене звати Соломія. Я чекала автобуса на зупинці, а коли зайшла всередину, помітила бейдж водія. Там було його повне ім’я – і воно мені щось нагадало.
Раптом я згадала високого гарного хлопця з чорним волоссям, в якого була закохана ще в школі… майже 35 років тому. На секунду мелькнула думка: “Невже це він? Той хлопець, про якого я таємно мріяла?”
Але коли я уважніше подивилася на водія, сумніви розвіялися. Лисіючий, з сивиною, зморшкуватий, з маленьким животиком – він виглядав набагато старшим! Та все ж я не втрималася й запитала:
— Вибачте, а ви не вчилися в школі №35?
— Так, вчився! – усміхнувся він.
— А в якому році закінчили?
— 1982… А що?
І тоді я випалила:
— Ми ж були однокласниками!
Він уважно подивився на мене…
І ОТ ЦЕЙ ЧОЛОВІК…
ЛИСИЙ,
СИВИЙ,
ЗМОРЩЕНИЙ,
ТРОХИ ПОВНИЙ,
З ВТОМЛЕНИМИ ОЧИМА І ПОВІЛЬНОЮ ХОДОЮ…
ПИТАЄ МЕНЕ:
— А ви в нас який предмет викладали, пані?
😑
З того дня я ніколи не суджу про людей за зовнішнім виглядом.
Та зізнаюся… наступного разу я доклала куди більше зусиль, щоб гарно виглядати! 😉
Ну як тобі таке? Трохи боляче, правда? 😆
