Олег повернувся з роботи у гарному настрої. Навіть не зняв куртку, як завжди, а відразу з порогу гукнув:
— Кохана, я вдома!
Та тиша у відповідь його здивувала. Заглянув на кухню — і відразу зрозумів, що щось не так. Тетяна сиділа біля вікна, підперши щоку долонею. Очі червоні, обличчя сумне.
— Таню… Що трапилось? — підійшов і обережно сів поруч.
— Мама заходила… — гірко зітхнула вона. — Знову докори, знову гроші. Каже, що я недбáха, що живемо «як злодії в норах»… А ти чого такий радий?
Олег на мить завагався, потім усміхнувся:
— Бо в мене для тебе сюрприз! Тобі треба самій побачити. Почекай!
Вийшов і незабаром повернувся з великою спортивною сумкою.
— Що це?
— Відкрий. Подивись сама.
Тетяна неохоче розстебнула блискавку — і аж захопилася. Сумка була забита готівкою до верху.
— Це… Звідки?!
— Сьогодні приїжджав дідусь. Прямо на роботу. Сказав, що хоче подарувати нам старт — усі свої заощадження, щоб ми мали свій дім. Я спочатку відмовлявся, та він наполіг. Каже, що я єдиний онук.
Тетяна раптом розплакалася.
— Я так змучилася… А тут ти з цим… Дякую тобі. Дякую дідусю.
Вони обійнялися. Ввечері, лежачи на дивані, обговорювали, яку квартиру вибрати, де купити меблі й як все оформити. Щастя було близько — лише один крок.
Новосілля відсвяткували скромно, але від душі. Прийшли рідні, у тому числі мама Тетяни. Вона була, як завжди: від порогу оцінила ремонт, заявила, що кухня «не дуже», і одразу вручила «подарунок» — їхній старий гарнітур.
— Ми вам меблі даруємо. Майже як нові. У спальню та у вітальню, — гордо сказала вона.
Тетяна ледве стрималася:
— Мамо… Ми вже замовили нові.
— Ну, ви б хоч попередили! Тепер куди ми наші подінемо? Ти як завжди — усе псуєш! До речі, про шубу пам’ятаєш?
— Подарунок уже готовий. Але не шуба.
Ображена мати пішла, навіть не попрощавшись.
Новий рік вирішили зустріти удвох. Точніше — утрьох. За кілька днів до свята Тетяна дізналася, що вагітна. Першими поділилися новиною з дідусем.
Старий, почувши, що скоро стане прадідом, раптом заплакав:
— Я вже думав, не доживу… Дякую вам, діти. Це найкращий подарунок.
І в той момент, серед зимової тиші, з запахом ялинки й мандаринів у повітрі, з мокрими очима старого чоловіка, з теплом і надією в серці, Олег зрозумів — ніякі чужі докори, ніякі старі шафи й батьківські нотатки не мають значення. Бо поруч — його родина. Його дім. Його щастя.
