**Стародавнє дзеркало, або Як зятю з тещею знайти порозуміння**
Сьогодні повернувся додому пізно. В хаті було неприродньо тихо. Не чуло ні голосу дружини, ні звичного бурчання тещі.
– Оксано? Іванку? – покликав я, оббігаючи кімнати. Нікого.
«Дружина, мабуть, ще в крамниці, – згадав я. – А теща? Невже образилась та пішла?»
Накинув свиту й вийшов у двір. З розчиненого гаражу лилося жовте світло, доносилися голоси. Зайшовши всередину, я застиг на місці.
Іванко та моя теща, Марія Степанівна, захоплено працювали над старовинним дзеркалом. Зять лакував раму, а теща, зав’язавши хустку й підперезавшись старим фартухом, щось енергійно пояснювала.
– Дивись лише, як заграло дерево! – захоплювалась Марія Степанівна. – У тебе справжній талант, Іванку!
– Що ви, Маріє Степанівно… Так, дріб’язок.
– Дріб’язок? – цокнула язиком теща. – Та це ж вершина майстерності!
Я лиш сів на табурет, не вірячи очам. Ще вранці вони ледве не посварилися…
Все почалося з того, що Марія Степанівна переїхала до нас «тимчасово» після закриття пансіонату, де жила останні два роки.
– Мамо, лише на кілька тижнів, – запевняв я дружину. – Доки у них не відновлять ремонт.
– Кілька тижнів, – похмуро буркнув Іванко. – А жити з нею – мені.
Він ходив по кухні, стиснувши кулаки, потім раптом зітхнув:
– Може, зняти їй кімнату? У мене якраз премія має надійти…
– Ти з глузду з’їхав? – обурилася Оксана. – Щоб потім все життя слухати, як рідна донька вигналу матір?
Дзвінок у двері порвав тишу. Марія Степанівна, як завжди, прийшла на годину раніше «оглянути обстановку».
З порога вона почала ревізію:
– Оксано, серденько, у вас шпалери зовсім вицвіли… А ця полиця? Іванку, ти б хоч цвях підкрутив!
Іванко мовчки пішов у ванну.
За тиждень теща переставила меблі, вимила кухню до блиску, перебрала посуд і… добралася до документів.
– Маріє Степанівно! – підвищив голос Іванко, не знайшовши папку. – Де мої папери?
– Викинула, – безтурботно пожала плечима теща. – Пом’яті якісь. Все в нові теки переклала. І по алфавіту!
Іванко вийшов, грюкнувши дверима.
Я намагався зосередитись на роботі, але думки постійно поверталися додому. Теща – принципова, зять – упертий… А між ними – я.
Після рВийшовши з гаражу, я зрозумів: іноді спільна справа – найкращий спосіб знайти згоду.
