«Де ти була, коли малі таскали сир? Я ж його для мами берегла!» — скрикнула сестра.
У нашій родині завжди особливо раділи народженню хлопчиків. Жили ми в Україні, і чомусь дівчат у нас сприймали з легким недовіром. Так мене виховали батьки. У мене є молодші брат і сестра, і я помічала, як по-різному до нас ставились родичі.
Коли народилася моя сестра, батько був глибоко розчарований. Попри те, що на УЗІ казали, що буде дівчинка, він до останнього сподівався, що лікарі помилились, і переконався у зворотному лише в пологовому. Але коли мама завагітніла братом, батько буквально розквіт! Родичі вітали батьків з особливою теплотою, усі були в захваті.
«Дівчина? Вийде заміж і полетить з гнізда. А син — продовжувач роду!» — твердив батько.
Різниця у вихованні була разючою. Після народження брата йому не доручали домашніх обов’язків, не лаяли за погані оцінки чи витівки. Не можна сказати, що до мене й сестри ставились погано, але ми відчували різницю. Брата буквально носили на руках.
Це змусило мене повірити, що в усіх родинах віддають перевагу синам. З таким переконанням я вийшла заміж. Ми з чоловіком жили душа в душу, довіряли одне одному. Коли він сказав, що мріє про сина, я не здивувалась — це здавалось природнім. Дізнавшись про вагітність, я теж сподівалась на хлопчика. Але лікар на УЗІ з посмішкою повідомив, що у нас буде дівчинка. Усе всередині перевернулось. Як сказати чоловікові? Я боялась, що він влаштує сцену, збереже речі й піде.
Не розумію, чому я так думала, адже мої батьки не розійшлись після народження мене й сестри. Але я була засмучена. Через сильні переживання мене поклали у лікарню з загрозою викидня. Чоловіка не було в місті, але, дізнавшись, він одразу приїхав до мене.
Він ще не знав результатів УЗІ, а я не розуміла, як йому сказати, адже він мріяв про сина. Чоловік не розпитував про стать дитини, турбувався про мене, цікавився здоров’ям, обіцяв привезти щось смачне, просив не хвилюватись.
Після його відходу я довго плакала. Прийшла медсестра, щоб заспокоїти мене. Я поділилась з нею своїми страхами. Не знаю, як вона зрозуміла мій ридання, але сказала, що я маю думати про дитину, а не про чоловіка.
«Чоловіків на світі багато. Головне — виносити доньку, їй шкодить, коли ти нервОглядаючись назад, я усміхаюся своїй наївності — адже найбільше щастя в житті мого чоловіка тепер дрімає у колисці з рожевим бантиком.
