«Де твій догляд за малечею? Хто дозволив їм тягати сир? Я його берегла для мами!» — випалила сестра.
В нашій родині завжди особливо раділи народженню хлопчиків. Ми живемо в Україні, і чомусь дівчат у нас сприймали з певною упередженістю. Так мене виховували батьки. У мене є молодші брат і сестра, і я помічала, як по-різному до нас ставилися родичі.
Коли народилася моя сестра, батько був глибоко розчарований. Хоч УЗД і показувало дівчинку, він до останнього сподівався на помилку лікарів і переконався у зворотному лише в пологовому. Проте коли мама завагітніла братом, батько буквально перетворився! Родичі вітали батьків із особливою теплотою, усі були в захваті.
«Дівчина? Вийде заміж і полетить із гнізда. А син — продовжувач роду!» — повторював батько.
Різниця у вихованні була разючою. Після народження брата йому не доручали домашніх справ, не лаяли за погані оцінки чи витівки. Не можна сказати, що до мене із сестрою ставилися погано, але ми відчували різницю. Брата буквально носили на руках.
Це змусило мене повірити, що в усіх сім’ях віддають перевагу синам. Із таким переконанням я вийшла заміж. Ми з чоловіком жили душа в душу, довіряли одне одному. Коли він сказав, що мріє про сина, я не здивувалася — це здавалося природним. Дізнавшись про вагітність, я теж сподівалася на хлопчика. Але лікарка на УЗД із усмішкою повідомила, що у нас буде донька. Всередині щось обірвалося. Як сказати чоловікові? Я боялася, що він влаштує скандал, збереже речі й піде.
Не розумію, чому я так думала, адже мої батьки не розійшлися після народження нас із сестрою. Але я засмутилася. Через сильні переживання мене поклали в лікарню із загрозою викидня. Чоловіка не було в місті, але, дізнавшись, він одразу приїхав до мене.
Він ще не знав результатів УЗД, а я не розуміла, як йому сказати, адже він мріяв про сина. Чоловік не розпитував про стать дитини, турбувався про мене, цікавився здоров’ям, обіцяв привезти щось смачне, просив не хвилюватися.
Після його відходу я довго плакала. Прийшла медсестра, щоб заспокоїти мене. Я поділилася з неї своїми страхами. Не знаю, як вона зрозуміла мої ридання, але сказала, що я маю думати про дитину, а не про чоловіка.
«Чоловіків у світі багато. Головне — виносити доньку, їй шкодить, коли ти нервуєш», — говорила медсестра.
Вранці вона зустріла мого чоловіка й почала його лаяти. Вона думала, що він уже знає про стать дитини й образив мене. Чоловік зайшов у палату із здивованими очима й запитав, звідки я набралася таких дурниць. Я зізналася у всьому. Чоловік подивився на мене, як на божевільну, і сказав, що йому байдуже, хлопчик чи дівчинка. Попросив не вигадувати зайвого.
Я постаралася заспокоїтися, але іноді думала, що чоловік просто не хоче мене засмучувати, а сам розчарований. Але коли я народила доньку й побачила його обличчя, його сльози, я зрозуміла, що він справді щасливий. Тепер із сміхом згадую свої страхіття. Добре, що медсестра допомогла мені розібратися, інакше я б довела себе до нервового зриву ще до пологів.
