**Дочка для себе**
Оксана зайшла до квартири й прислухалась. Швидко скинула пальто, туфлі й одразу пішла у мамину кімнату.
Та лежала на ліжку поверх ковдри. Очі заплющені, руки складено на грудях.
— Мамо! — перелякано скрикнула Оксана.
— Чого кричиш? — Мама повільно відкрила очі.
— Налякала мене. Лежиш, як… — Оксана зупинилася.
— Тільки й чекаєш моєї смерті. Нічого, недовго лишилося, — буркнула жінка. — Чому так пізно?
— Мам, ну навіщо так? Я дійсно злякалася. Забігла до магазину після роботи. Усього на п’ятнадцять хвилин запізнилася, — відповіла Оксана. — Тобі щось потрібно? Піду готувати вечерю.
Мама хворіла завжди, скільки Оксана себе пам’ятала. До поліклініки ходила, як на роботу. Поверталася й скаржилася, що лікарі дармоїди, надармо їм зарплату платять. Лікувати не вміють, діагноз поставити не можуть.
Народила вона Оксану пізно, у сорок років. «Для себе», як то кажуть. Батька у дівчини не було. Мама різко обривала всі розмови про нього. Коли Оксана підросла, вона перегорнула усі фотоальбоми — їх було два — але не знайшла жодного чоловічого обличчя.
— Спалила всі. Навіщо зберігати фото зрадника? — відповіла мама. — Ти, доню, чоловікам не довіряй. Тримайся від них подалі.
У похід чи подорож із класом довше, ніж на день, мама Оксану не відпускала.
— У нас і так грошей нема. Виростеш — скрізь побуваєш. А якщо мені погано стане, а тебе немає? Померу — ти сама залишишся на цьому світі, — казала вона.
За найменшого приводу мама хапалася за серце. Оксана щоразу лякалася й маминих нападів, і розмов про смерть, бігла за ліками. Вона давно знала, де що лежить: одні — від серця, інші — від нервів. Тому з дитинства мріяла стати лікарем і лікувати маму.
Але у їхньому місті медичного інституту не було. Про те, щоб поїхати вчитися до іншого міста, й мови не йшло. З ким мама залишиться? Вони завжди жили дуже скромно, а тепер, коли мама вийшла на пенсію, ледве зводили кінці з кінцями. Тому після школи Оксана пішла працювати.
Недалеко від їхнього будинку була невелика нотаріальна контора. Жодних оголошень на дверях не висіло. Оксана зайшла так, на всяк випадок, запитати, чи немає у них якоїсь роботи. Виявилося, вона з’явилася дуже доречно.
У конторі працювало кілька співробітників. При вході сиділа вагітна дівчина. Вона записувала клієнтів, відповідала на дзвінки, виконувала дрібні доручення. А наприкінці дня мала прибрати офіс і викинути сміття — тобто за сумісництвом була ще й прибиральницею.
Вона давно казала начальниці, що не може більше мити підлоги й носити відра з водою, треба найняти прибиральницю. Але та не поспішала. Ось піде у декрет — тоді й шукатимуть заміну. Навіщо наймати ще когось? Оксана з’явилася якнайкращМайкл обійняв її, і Оксана відчула, що нарешті починає жити справді для себе.
