**Дві подруги**
Колись вони були подругами…
Чи, точніше, ними й залишались, як гадала жінка з третього поверху. Її подруга з п’ятого була писаною красунею. Принаймні, так вона про себе думала. Вона спускалася до «сірої мишки», як вона називала свою подругу з нижчого поверху, лише для того, щоб похизуватися або поскаржитися на життя. Колись вони разом вчилися в школі, а потім вступили на економічний факультет університету, який мишка успішно закінчила та влаштувалася службовцем у банк.
Подруга-красуня ж «вдало» вискочила заміж за заможного папика на п’ятому курсі й кинула навчання. Після розлучення їй дісталася чимала сума та невелика щомісячна допомога. Мільйонер був готовий заплатити більше, аби позбутися її, але адвокат працював погано, і вона залишилася одна з грішми, які танули на її жадібність… Тому красуня була у вічних пошуках і спускалася вниз лише для того, щоб розповісти мишці про свої перемоги та поразки.
— Усі чоловіки — козли, — говорила вона, сидячи у кріслі й перегортаючи черговий жіночий журнал (більше вона нічого не читала).
І вчила подругу:
— Хочеш знайти собі класного хлопця? Читай жіночі журнали.
Одягнена вона була у коротенький, спокусливий халатик з глибоким вирізом. Доглянуті руки та криваво-червоні нігті різко контрастували зі стареньким, потертим халатом мишки та її постійно натруженими руками — треба було прати, прибирати, готувати й ходити за продуктами. Обидві були незаміжніми й дітей не мали, але мишка відчайдушно хотіла і те, й інше, а красуня бажала лише одного — щоб нею захоплювалися, давали грошей і нічого не вимагали.
— Усі чоловіки — козли, — повторювала вона, крутячи в пальцях тонку м’ятну цигарку. — Один лисий, другий низький, третій заможний, але жадібний — уявляєш?
І додавала обурено:
— У нього стара машина, дача за містом, і він хотів, щоб я йому готувала!
Вона реготала:
— Ти можеш уявити мене за плитою? Фууу…
Мишка зітхала й думала про себе:
— Мені би того лисого чи низького. Я б і готувала, і на дачу їздила б із задоволенням.
— Козли, — констатувала красуня.
А тим часом (треба вам сказати, шановні) вона спускалася до мишки зі своїм котом — вічно брудним, худим, у павутинні.
У мишки ж жила кошеня, теж кастроване, як і кіт, що не заважало йому дихати нерівно до коратової красуні. А та відповідала йому взаємністю.
— Що? Знову ця стерва тебе не погодувала й під ліжко загнала? — питала вона худого кота.
— Нам, чоловікам, — бравирував кіт, — соромно скаржитися. Ну, не погодувала — то й добре. На вулицю не жене. А під ліжком теж нічого. Павутиння, звісно, багато, зате можна сховатися. Та й б’є не часто. Тільки якщо настрій поганий.
— А в неї буває хороший? — допитувала кошеня.
Кіт важко зітхав і притулявся до неї. Кішка лапкою знімала з нього павутиння й вилизувала йому мордочку. Кіт починав муркотати й, притулившись до своєї красуні, засинав.
— І що твоя кішка знайшла в моєму оборванці? Він нічого хорошого не розуміє, тільки після ляпаса чи штовханини, — казала красуня.
Мишку передергувало, і вона підкладала брудному котові шматочки курчати. Він, давлячись, їв. Їв і плакав. А пухнаста кішка важко зітхала й вилизувала свого нещасного кавалера.
Свою кішку мишка любила, скажімо так — обожнювала. І в неї було все: усе, що тільки може побажати котяча душа. А брудний кіт нічого не хотів. Він мріяв лише про дві речі: поїсти й побачити свою кохану кішку.
Так вони й зустрічались кілька разів на тиждень. Мишка готувала обід, вечерю й годувала красуА в цей час кіт, що тепер жив у теплі й щасті, тихо муркотів, притиснувшись до своєї кохани, і зрозумів, що справжнє кохання ніколи не буває випадковим.





