Ось дві дівчинки-сироти та один щасливий дім — як доля все розставила на свої місця.
Оксана та Марійка їхали автобусом у тихе село. Зупинка, трохи пішки — і ось потрібна адреса. У дворі гамірно, святково, готували столи — мабуть, хтось збирався святкувати день народження. Дівчата зупинилися біля хвіртки, і майже одразу до них вийшов чоловік.
— Дівчата, це до нас? — з доброю усмішкою запитав він. — До кого завітали, красуні?
— Нам потрібен Олексій Петрович, — відповіла Марійка.
— То ж це я, — здивовано підніс брови чоловік. — Ви з сільради? Чи звідки?
— Ні, — сказала Марійка, дивлячись Оксані у вічі. — Це моя подруга Оксана. Окс, покажи фото.
Оксана дістала акуратно складене зображення і простягнула чоловікові. Олексій довго дивився на світлину, потім перевів погляд на Оксану. Його обличчя мінялося на очах.
— Це твоя донька, — тихо промовила Марійка.
Олексій завмер.
— Донька?..
Історія почалася задовго до цієї зустрічі. Дві абсолютно різні дівчинки, Оксана та Марійка, зустрілися в дитячому будинку. Вони потрапили туди в один день і одразу опинилися поруч. Обидві — сироти через дорослих та обставини.
Марійка втратила матір, яка хоч і не бідувала, але обирала веселе життя — галасливі компанії, сумнівні романи. Батька дівчинка не знала, але той сплачував гроші. Родичі забрати її відмовились. Після смерті матері залишилася лише стара квартирка та шлях до інтернату.
Оксана жила з бабусею. Мати померла під час пологів, а батько… про нього бабуся знала, але ніколи не шукала. Він завів іншу родину, і ніхто навіть не здогадувався, що в нього десь росте донька. Коли бабусі не стало — Оксана теж опинилася в інтернаті.
У дитбудинку їх поселили поряд. Вони одразу знайшли спільну мову, але до інших дітей так і не пристали. Часто захищали одна одну, часто — сварилися з іншими. Це ще більше їх зблизило.
Після випуску вони разом зняли квартиру і вступили до училища. Саме тоді й виникла ідея — спробувати знайти своїх батьків.
Батько Марійки був у справі — його дані були в соцслужбах. Складніше було Оксані. Але завдяки старим фото та написам на звороті їй вдалося дізнатися ім’я та прізвище. Далі — інтернет, розпитування, адреси… І ось вони їдуть назустріч долі.
Першим був батько Марійки. Великий будинок за високим парканом. Дівчата постукали. Відповідь була холодною:
— Його нема. Ідіть геть.
На роботі їм теж не пощастило. Лише через кілька годин він з’явився. Розмова була короткою та жорстокою.
— Ти мені не потрібна. Я платив. У мене родина, ти була помилкою. Не лізь у моє життя.
Після цих слів Марійка послала його куди подалі й розплакалась.
— Все, тепер твоя черга, — сказала вона, витираючи сльози. — Поїдемо до твого батька.
Адресу знайшли швидко. У дворі готувались до ювілею. Олексій Петрович був у гарному настрої. Коли побачив фото і почув слова «Це ваша донька» — його обличчя спершу похмуріло, потім стало збентеженим.
— А ти… на матір не дуже схожа. Але… щось є. Петровичу! Кликай бабусю!
— Хто це? — із хати вийшов підліток.
— Біжи, клич!
З’явилась літня жінка, але дуже жвава та світла.
— Що знову трапилось, Олексію?
— Мамо, тільки не лякайся… Це… моя донька. Твоя онука.
— Господи! Невже?! Оце ж радість! Дівчата, заходьте. Чого ж ви на вулиці стоїте? У мене сьогодні ювілей — 70 років!
Оксану та Марійку зустріли з розпростертими обіймами. Бабуся одразу знайшла старі фото, і сумнівів не залишилося — схожість, погляд, навіть родимка — все збігалося.
— Треба б зробити аналіз, — тихо сказала Оксана.
— Якщо хочеш — зробимо. Але я й без нього знаю — ти наша. І Марійка теж. Одна онука — добре, а дві — ще краще! Будете обоє нашими.
Марійка знову заплакала.
— Не треба сліз, — сказала бабуся. — Сьогодні свято. У Олексія дружина п’ять років як пішла, у хаті я сама. А тепер у нас є ви. Зараз повечеряємо — і розкажете все. Познайомитесь із братами, у Олексія їх четверо. Наймолодший — Андрій.
Святкування вийшло чудовим. Сміялися, обіймалися, згадували, розповідали. Олексій все повторював:
— Як я міг не знати?..
— Значить, так і мало бути, — говорила бабуся. — А дивись, як Андрій на Марійку дивиться. Схоже, буде в нас скоро нове весілля.
І справді. За рік Андрій і Марійка одружилися. Оксана залишилася поруч, як сестра. Олексій став для обох справжнім батьком. А бабуся… Вона так і казала: «Знайшла двох онук одразу. Це доля!»
І часом доля справді все розставляє по місцях. Навіть через біль…
