**Видих**
Вчора Катрі виповнилося 47 років. Два роки тому її життя розбилося. Ось так іронія — банальна фраза, але вона так точно описує все, що сталося.
Катя знайшла сукню за кілька днів до дня народження. Подзвонила мамі й сказала, що купила блакитне. Мама вимагала негайно показати її наживо. Коли Катя вдягла сукню, мати аж захлипнула від захвату: «Ти в ній просто лялька! Але ж це не блакитний — це бірюзовий колір!» Дивне покоління. Мабуть, через те, що вони ходили до кравчинь, обговорювали фасони, підбирали тканини. І кожна сукня була подією.
Отже, сукня бірюзового кольору, яка усвідомила, що вона не «якась там блакитна», чекала свого виходу.
На цей день народження Катя запросила всіх нечисленних родичів і друзів. У ресторані їм накрили столик у дальньому кутку затишної зали.
Наталка, її кузина, промовляла тост хвилин десять. Розповіла, як у шістнадцять років вони напилися та ловили таксі, не пам’ятаючи, як відмінюється слово «костел». І п’ять разів повторювали водієві: «Та що ви не розумієте?! Ми живемо у костела! У Костела! Село Їжаки! Їдьте до центру — там покажемо!» І запропонувала всім напитися до втрати пам’яті, щоб не запам’ятовувати адресу. Але її романтичний порух зламали, нагадавши, що всі зупинилися в тому ж готелі, де й ресторан. «Ну ось, зовсім немає романтики», — сміялась Наталка. А її чоловік підхопив: «Ми перестали лізти у вікна до коханих жінок! Тільки тому, що у нас на вікнах москітні сітки. А так — ще б як лізли. Особливо я». Катя сміялась: «Звісно. У вас же одноповерховий будинок». Всі реготали.
Потім тост сказав Олексій, чоловік Іринки, другої кузини. Він згадав їхню поїздку до Трускавця сто років тому. Спочатку всі раптом почали вигравати. А потім програли до останньої копійки. І коли вийшли з казино, Катя сказала: «Що б ви без мене робили?! Я сховала п’ятірку на горілку та закуску». І всі пішли до готелю пити на цей п’ятір, а потім гуляли набережною та співали «Від Вінниці до Жмеринки». «То давайте вип’ємо за неймовірну жінку, яка врятувала нас від смерті від спраги та голоду!» Мамин чоловік, Генадій Ігорович, пожалкував, що в ресторані немає ваг і не можна «взяти на вагу». Всі почали співати «Від Вінниці до Жмеринки», поступово переходячи на шепіт, як у сцені з лазнею.
Вечір вийшов чудовим. Чоловік, правда, тосту не казав, але він ніколи й не вмів. Сам жартував, що не оратор, а айтішник.
Вранці домовились поснідати разом і пройтись парком. А до вечора всі роз’їхались. І Катя з чоловіком залишились удвох у квартирі.
Чоловік, дивлячись у кут, де стояв стіл із комп’ютером, сказав, що треба поговорити. І Каті раптом стало не по собі. Взагалі, весь день її щось тривожило. Вона думала, що пила не так багато, але тремтіла зсередини. Чоловік повідомив, що зустрів іншу жінку, закохався і йде прямо зараз. Просто не хотів псувати свято.
Наступний рік був роком літери П. Перемовини, переїзд, плач, прострація, п’янки, знову плач…
А на своє 46-річчя Катя вирішила змінити літеру. Прокинулась і пішла гуляти узбережжям. Вона намагалась навіть у найчорніші дні виходити на ранкові прогулянки. День був прохолодний. Січень. На березі не було нікого. І ця свіжість, самотність, а може, енергія моря ніби підняли її зсередини, і вона раптом усвідомила — одужала. Ніколи не вірила у всі ці енергетичні дурниці, але в цю мить відчула фізично, як усі темрява й гидота зникли.
Однак у неї так і не виходило зробити повний видих.
Катя вирішила, що наступний рік буде роком Н. Нові знайомства, нова «Я», але ¡No pasarán!
Того ж дня вона зареєструвалась на сайті знайомств. Із усіх, хто їй написав, сподобався один чоловік. Вони познайомились. Це був рік тому.
Навіть не віриться, що за рік її життя знову так різко змінилося. Цікаво, чи видно це по лініях на долоні? Може, у неї лінія життя обірвалась і почалася знову? Саме сьогодні. Катя з насолодю вдихнула ранкове повітря, але повністю видихнути поки не виходило.
Катя подзвонила мамі попрощатися.
«Я розказала Олені, що ти збираєшся у мандри, і вона дуже хоче, щоб ти заночувала у них», — сказала мама.
«Добре, я їх обожнюю. Думала їхати прямо до Карпат, але зупинюсь у них у Києві. Відстань зручна — від них до гір уже близько, і я встигну до обіду до Колюків».
«Колюками» всі друзі називали Павла й Оксану Ковальчуків через три «К» у прізвищі. І вони залишилися «її» друзями.
До вечора другого дня Катя дісталась Києва. Олена й Федір вже накрили стіл і попередили Катю неІ тоді Катя зрозуміла, що тепер її видих буде справді глибоким, а життя — нарешті легким.
