Люди помітили на вулиці дитину й викликали поліцію. Дівчинка сказала офіцеру, що голоси наказали їй тікати, і вказала на будинок в кінці вулиці.
Ніхто не міг зрозуміти, звідки вона з’явилась. Маленька Даринка, років шість, стояла на тротуарі у вишиваній сукні наче тільки що зі свята.
Перехожі зупинялися. Один запропонував купити соку, інший подзвонити в соцслужбу. Дівчинка була чистенька, не схожа на безпритульну. Але мовчала, доки не прошепотіла:
Я чула голоси
Це насторожило людей. Хтось все ж таки викликав поліцію.
Через чверть години приїхав сержант молодий, але з втомленим поглядом. Він присіў біля дівчинки, заговорив м’яко:
Привіт. Як тебе звати? Де твої батьки? Чому ти тут сама?
Дівчинка подивилася на нього й тихо відповіла:
Голоси сказали мені піти з дому.
Які голоси, серденько?
Офіцер похолов, почувши її слова.
Я не бачила. Я стояла за дверима Спочатку був грюк. Потім голоси сказали: «Тікай. Інакше будеш мертвою».
Вона на мить замовкла й додала:
Дядечку, а хто такий мертвий?
Поліцейському стало моторошно.
Де ти живеш? запитав він, ледве стримуючись.
Дівчинка простягнула руку й показала на будинок у кінці провулка. Звичайний хатка з палісадником. Тихий, охайний, зі спущеними шторами.
Сержант увійшов. Двері були напіввідчинені.
Зробив кілька кроків і зупинився.
У вітальні на підлозі лежала жінка. Обличчя бліде, дихання відсутнє. Пульсу теж. Все стало зрозуміло без слів.
Пізніше з’ясували: батько дівчинки в приступі люті вбив дружину. Почуючи крик, Даринка підбігла до дверей, але не увійшла. Тоді голос голос батька крізь паніку прошепотів:
Тікай. Біжи звідси. Зараз же.
Він намагався вберегти її від побаченого. Не знав, що вона все одно відчує.
Вона пішла. Самотужки. У вишиванці. На вулицю до чужих людей, щоб її почули.
І врятувалась. Від рідного батька, що мав бути її захисником.
