Олександра й чужий дитина
Не те, що Олександра не полюбила свого мачуху, просто не прийняла. Ну який він їй батько? Ніколи в неї не було батька, і цей «старший брат Федір біг за лосем» також не батько. Але для маминих очок вона ще з перших днів намагалася закласти своє неприязне відношення.
Вже не дитина, одинадцять років, вона розуміє, що мамі треба сімя, щоб за нею турялися. Так-то мачуха непогана, просто тиха. Але чужа. Олександрі, ніби її й нема. А тепер ще й гадає, що добре, що він не пє, як батько прийомної тітки Яни, котра була їй навіть кузиною від батька.
А Микола, ніби, й не помічав, що у його любимої жінки добре виливається дочка. Прийняв як самозрозуміле її присутність і почав класти плани на життя, сподіваючись, що Рима народить йому власного сина, а то й двох.
Одружилися вони швидко й тихо, змінили дві кімнати в одну простору, де Олександрі нарешті зявилася власна кімната, а між мачухою й нею виник так званий «худий мир» замість «доброго спірного». Після школи вона ховалася в своїй кімнаті, сподіваючись мінімізувати стикання з батьком матері. Він також не заждав розмов.
Коли у Рими почалися ранкові блювальства й гуркіт у голові, зявилася радість вагітність! Олександрі хотілося братика, а Миколі сина. Але сталася трагедія, не життя зародилось, а хвороба занеслася гостинною силома в голову молодої жінки. Олександрі став сиротою, хоча вона й була лише одинадцятьою. І прибиратися їй треба було саме в дитячий будинок.
Вона ще не думала про своє майбутнє, стиснута болем, коли зчулася, як після поминок, підпивши, на кухні плакала і заперечувала мачуха Яни: «Да би я отримала, усе ж Рима моя двоюрідна сестра, не чужі. Але ми з Янкою вибігаємо з дому один раз на тиждень, хіба зїдемо. Не потянемо. А родню колишніх і немає.»
Олександрі не хотілося шпіонити, але вона зрозуміла, що прийшли з опіку, що його «виганяють в дитячий будинок», що в цих стінах просторої квартири його, бо мачуха заступився, запросив кілька днів, якщоб спробувати знайти родню Рими. Звідси й ця розмова.
Олександро, побавимося, почав мачуха на ранці, але замовк, підбирала слова.
Так, не страхіться, кажіть, я вже знаю, що мене чекає дитячий будинок.
Я про інше. Якщо хочете, я візьму опіку над вами, ми з матірю одружені, кажуть такого можна пробувати, але якщо сама бажаєте. Я знаю, чудовий батько з мене ніколи не вийде, але не даю вам у дитячий будинок. НЕ МОГУ. Коханню Рими, спробуємо. Навіть я на нас дивиться і страждає.
Вона навіть не уявляла, що дорослий чоловік може плакати. Особливо Микола. Навіть на похоронах був заморожений. А тепер Підійшла, обійняла й стала, як маленьку, тільки втішати.
Все у них вдалося. Хто кого перші півроку підтримував це справа спорно, але час зцілює. Виправилися в житті, навчилися готувати борщ і навіть цибуля-лимон. Навчилися разом говорити.
Правда, Микола був трохи рудим собеседником, але Олександрі звикла. Поруч з вдячністю вона почала відчувати і повагу до мачухи. Ось сам це чоловік справедливий. Не раз заступався за неї в дворі, стара в мелочах радів їй. То яку-тільки шоколадку після роботи принесе, то дві квитки на премєру, їй із Яникою.
До кімнати іноді забігала тітка щоб допомогти, порадити, разібратися із рахунками за квартиру. Частенько зявлялася з ночівкою Яна. Біль гасала. Жили. Микола ходив на шкільні збори, лишав частину зарплати на спільну скарбничку і ніколи не треба було звітів. Олександрі старалася не підвести. Але від мачухи не кликала «батько» ні в очі, ні за спиною, бо розуміла для нього вона чужа дитина.
Вона не сама прийшла до такого висновку, а знайшли «добри люди» просвітили «допоможіть», жаліли слащаво.
Коли їй виповнилося чотирнадцять, Микола знову рішив вийти на важку для них обох розмову. На цей раз, він запитував її думку про своє одруження. На роботі в нього незбадько розвивалися відносини з однією жінкою, і ще у них буде дитина.
Я б пішов до них жити, але ти ще не можеш залишатися одна. І опікунство набіжить. А вдвох їй також не варіант тісновато. У неї лише кімната в службовому будинку. Але якщо я приведу її сюди, як думаєш, зживемося?
Ззовні зживлися. Ліда ходила по дому, як важна гуска, грати свою першу вагітність. Микола позрадів, а Олександрі намагалася сгладжувати гарячі відносини.
К ній якось не прийшов складний підростковий період. Мабуть, вона тільки й виріс з маминою смертю. А Ліда
Олександрі все списувала на вагітність і не розповідала Миколі, як сповзає з обличчя зрадістна усмішка жінки, коли закривається двері. Як вона показувала Олександрі, що тепер пані вдома, а дівчинка байдуже зайва. І це «зайве» через недорозуміння, через дурість Миколи мешкає у них з чоловіком на руках.
Понявши, що Олександрі нічого не передаватиме, Ліда не тільки з голосом, а й словами почала відкрито це говорити. Раздражняло її чужа дитина, інша мати.
І знову виручила стара тактика. Менше за ними бути. Микола тривалий час був у невідомстві, але коли народився їхній син Стас, засумнівався, що Олександрі страждає. Ліда почала репетитивно плести йому у вуха, що чужа дитина їм заважає. Ну й що, що тут кілька квадратів їй належить? Виплачимо частку к часу зрілості, і нехай живе самою. І тепер його держить держава, а не чужі люди.
Суперечити Ліді Миколі було складно. Навіть її переконати було важко. Але знайшов простий аргумент стукнув кулаком по столу й сказав. Спиніться. Більше ніколи не хочу чути таке.
А Олександрі запросив на ближчий суботу навідати Риму. Порубали там, пофарбували огорожу, пересадили квіти. Посиділи мовчки, і знову як-ніби поришилися. Як у ті перші півроку, які були наповнені болем і скорботу.
Нічого, гадаю, все уладиться. Ти потерпи. Скоро Стас у дитсадок піде, Ліда піде працювати, не буде часу дурною тим зливатися.
Але Ліда з другого боку йшла. Під випискою слабкого імунітету Стаса заборонила зїжджати Яну до себе. Матір дівчинки однією рукою відучила її зайти до них як родича. Утурала в руки всі фінанси. Уже не було у Олександри доступу до грошей. Приходилося просити у Ліди навіть на саме необхідне, що дівчата встигали соромитися.
Вона не скаржилася Миколі, не хотіла стати причиною їхніх сварок. І щиро навіть не хотіла, що мачуха щасливий, що його знову заблищили очі.
Одного разу Микола якось виявив, що Олександра не їсть у школі. Вона вже навчалася в девятому, часто залишалася на додаткові заняття, ще копалася в гірляндже. Постійно до вечора була голодна. Додаткових грошей на перекусу також у неї не було, з того моменту, як кошти з доступної коробочки допомогли жінці. Вірніше, це вже дорівнює закінченій карті.
Олександру зявила класна коридор.
Поговоріть із Олександрою. Мода модою, а вона вже в прозорі! Скоро в голодні обміри буде падати. А хто відповітатиме? Знову школа знову без усіх? Важко вже з їхньою художністю!
Коли до Миколи напів наплило, що він упускає момент із грошима, покладаючись на жінку, то він розпорохався.
Ну, пробач, дочко, дурень я. А ти-то чому мовчала? І мати ти маєш свій рахунок. Туди я набирав усе опікувальне, туди й усі виплати. Але знати, ми їх не будемо виторговувати. У тебе ще й навчання, і весілля. Я тобі просто карту відкриватиму і буду складати окремо. Добре?
Олександрі тимчасом навіть не слухала про гроші, про карту. Їй у голові безпамято звучало ДОЧКО! Не він лише не розчудувала їй, що вона не чужа дитинка.
Ох, і дістала Ліда коли зрозуміла, що з неї менше грошей почало приходити. Треба було опікувальне в обший колорит, то демонстративно причитала, що все в трубу летить. Як вона не економить, відкласти на відпочинок не може. А я нащо? Якщо «ту» одягати, взуття, кормити. А тепер ще й їй окремі кошти виділяти!
Отже, я отримаю відпустині й поїдемо в відпочинок, проблемина
Знову в вашу санаторію? Я до моря хочу!
У таких ворожих розмовах пройшло ще кілька років. Ліда намагалася надірити Олександру, Микола вставав муровою стіною. Страдала Олександрі, знаючи, що є причиною їхніх сварок.
Тільки одно гріло вони з Яною мріяли зговорити школу, зробити якусь роботу й відняти кімнату на двох. Батько Яни повністю «збився з дороги», пішов у медичні запойи, почав хапати все з дому. І неясно було кому вони гірші.
Але мрії не встигли статися з рекомендованого. Яна відразу після выпуска вийшла заміж. Майже за першого підходу, не могла вже жити з батьками. У Олександри змінилися плани поступити туди, де буде гуртожиток ставлося своєю метою. Микола, хоча і не підтримував ідею, обіймаючи, що їй важко з ними. Обчислював варіанти, як зняти іпотеку для Олександри, але Ліда супернича, як могла, настаючи на грошову компенсацію.
Що їй там від цієї квартири? І так на всьому готовому виросла!
Рішення стало несподівано. Миколі в спадок досталася непогана квартира в сусідньому областному місті. Там якраз і є інститут сервісу, куди Олександрі втайне хотілося, але вона вважала, що їй «не по капу» платне освіту, а по бажаному напрямку не було бюджетних місць і гуртожиток не вручався.
Микола перевів свою наслідкову квартиру Олександрі, передав управління рахунком, де накопичилися достатньо грошей, щоб відразу оплатити усі роки науки. Він сам поїхав з нею помочи з заселенням, з поданням документів. Ні, він справді хотів допомогти, але був ще і причина. Ліда дивилася, коли дізналася, що спадок «додохнув» її руках. А він утомлено сварки й суперечки. Тож тиждень відпочинку від жінки був приємним.
Обійшов усіх сусідів у підїзді, кварталів там не так багато. Маленький триповерховий будинок у затишному житловому масиві. Попросив «не злилили дочку, подивіться». І це Микола, який в магазині ходив без обслуги, щоб не говорити з продавцями!
Повезло тобі з батьком, дівчино, казали сусідки, зустрічаючи Олександру на зустрічі.
Так, у мене батько чудовий, погоджувалася Олександрі.
На кожному весіллі, є рідкісні моменти, коли складно тримати слзи. На Олександрині весіллі таким моментом став танців батька з дочкою.
Микола заганяв усіх гостей у той день. Невістка не погоджувалася на реєстрацію, поки не приїде батько. А його машина зламалася на дорогі між містами. Нову, як в подарунок. Не обкатана для такої дороги. Але загоді, встигла.
У житті це рідківо говорив чоловік устигав все.
Дитина з іншого світу
