Фільтр добра: мрія, яка має стати реальністю
— Олесю, пам’ятаєш, ти сам просив мене повідомляти, якщо почую про чиюсь потребу — таку, що ще навіть не встигла стати очевидною? Ось якраз такий випадок, — Марійка зупинилася на порозі кабінету чоловіка, дивлячись на нього з надією.
— Цікаво, Марічко. Розказуй.
— Знаєш, чого мені бракує у всіх цих онлайн-розмовах?.. — вона сіла поруч і тихо додала: — Фільтра добра. Такого свого роду «перекладача світла», який би перетворював грубість, хамство та злісні слова на ввічливу й адекватну мову. Щоб, читаючи коментарі чи службові листи, не хотілося сховатися під ковдру.
— Марієчко, хтось тебе образив?
— Ні, любий, ніхто конкретно. Але, розумієш, останні місяці, коли я переглядаю соцмережі, форуми, робочі чати, мені все частіше здається, що на мене виливають відрами злість, роздратування, агресію. Люди не стримуються. Вони накидаються, насміхаються, принижують. Неначе гальмо зникло.
Вона на мить замовкла, опустивши очі.
— Іноді мені здається, що це в моїй нервовій системі щось не так. Може, я стала надто вразливою? Але з іншого боку — хіба це нормально, що ми звикаємо до хамства, як до фонового шуму?
Олесь зітхнув. Він знав, як вона щодня читає десятки повідомлень, аналізуючи суспільні реакції, працюючи аналітиком у великому агентстві.
— Знаєш, на жаль, найгучніші — це якраз агресивні. Їх завжди було небагато, але інтернет для них — ідеальний інкубатор. Анонімність звільняє руки, зникає відповідальність, залишається лише гола емоція. Але ти права. Світ стає отруйним. І твоя ідея — дуже потужна. Реальна. Розкажи детальніше, як ти це бачиш.
— Я хотіла б, щоб це був додаток чи розширення. Наприклад, читаєш коментарі під відео — а всі вони автоматично перетворюються: не «дурна», а «мені незрозуміла ваша позиція», не «замовкни», а «може, подивимося на це інакше?». Уявляєш?
— Почекай, тобто ти пропонуєш не блокувати, а саме переписувати?
— Так! Але добровільно. Користувач сам вмикає фільтр і сам вирішує, де і для кого він діє. Може, для певних сайтів, може, лише у робочих чатах, де важливий конструктив.
— А якщо це працюватиме і в інший бік? Щоб пом’якшувати твої власні повідомлення перед відправкою?
— Це було б ідеально! Адже ми теж не завжди білі й пухнасті. Особливо у стресові дні. Іноді хочеться просто «виплеснути» — а потім читаєш, що написала, і соромно. А тут — фільтр спрацював, підказав: «можна м’якше», «можна інакше». Навіть запропонував би заміну.
— Звучить як внутрішній психолог з функцією автоцензури. Тільки без заучувань.
— Саме так! Головне, щоб усе працювало без зайвої метушні — не треба копіювати текст у сторонні програми. Все на льоту, на одному екрані. Спокій — це теж ресурс, і сьогодні він на вагу золота.
Олесь замовк на мить. Він працював у IT і чудово розумів: ідея Марійки може не лише «вистрілити», а й змінити саме сприйняття цифрового спілкування.
— Ми обговоримо це із командою. Завтра. Обов’язково. Це не просто геніально — це потрібно. Людям потрібне повітря. Без отрути.
Марійка зітхнула з полегшенням, вперше за день щиро посміхнулася.
— Дякую, Олесю. Правда. Я вже боялася, що починаю з’їжджати з глузду — що мрію про щось неможливе. Але, може, добро — це просто те, що ми колись втратили. І час повернути.
Олесь підвівся, обійняв її і притягнув до себе.
— Все, досить сьогодні поганого. Час увімкнути наш особистий фільтр добра: тиша, обійми, чай і любов. Без умов. Без суперечок. Без фільтрів.
Вона засміялася і вмостилася йому в плече.
Десь за вікном дзвеніли клавіші, хтось писав злий коментар, хтось сперечався до хрипоту. Але в цій кімнаті народжувалася ідея, здатна змінити хоч маленький, але шматочок світу. І, можливо, зробити його трохи теплішим.
