**КАТРУСЯ**
Ярослав вискочив із під’їзду і швидко попрямував до магазину. Він поспішав встигнути до закриття, адже вечеряти без хліба було не комільно. Біля входу стояла маленька дівчинка років чотирьох, що міцно тримала на руках крихітного песика.
— Тітонько, купіть, будь ласка, мому цуценяткові хліба, — тихо попросила маля, з надією подивившись на жінку, яка заходила в магазин.
— Дівчинко, де твоя мама? Чого ти так пізно на вулиці? Іди додому! — суворо відрізала та й пішла собі.
Ярослав, який спостерігав за цим, зупинився. Погляд дитини був сумним і беззахисним. Хлопець зрозумів — справа не в песикові… На відміну від тієї жінки, він здогадався, що дівчинка голодна і просить їжу для себе.
— А твій песик їсть хліб? — посміхнувся він, підійшовши ближче.
— Так, — поспішила запевнити дівчинка. — Взагалі, він любить ковбаску та цукерки. Але коли голодний, то й хліб їсть.
— Зрозумів, — сумно сказав Ярослав. — Почекайте хвилинку, я швидко…
У магазині він швидко взяв хліб, кинув у кошик молоко, йогурт, печиво, цукерки та «Докторську» ковбасу. Стоячи в черзі, ненароком згадав своє дитинство. Його мати полюбляла добре випити, а батька він і не знав. Ярослав пам’ятав, як голодував по кілька днів, коли мати отримувала мізерну зарплатню прибиральниці й ішла у запій. Бувало, ввечері він обходив дитячі майданчики, світячи ліхтариком у пісочницю, намагаючись знайти хоча б недогризену цукерку… Він пам’ятав свій погляд — безпорадний, голодний. У цієї маленької дівчинки біля магазину був такий самий…
Виходячи, він підійшов до неї. Хотів віддати пакет із продуктами, але зрозумів — сама не донесе. Адже на руках у неї тремтіла крихітна собачка.
— Я купив твоєму песикові трохи їжі. Ти далеко живеш? — запитав Ярослав.
— Ні. Ось у тій хрущовці, — показала дівчинка на будинок через дорогу.
— Підем, допоможу донести.
Погляд дівчинки одразу оживився. Вона весело пішла попереду, наспівуючи під ніс знайому Ярославу мелодію.
— Як тебе звати? — запитав він.
— Катруся, — відповіла дівчинка. — А це мій друг, Грицько.
Вона показала на собачку. Дорогою Катруся розповіла, що живе з мамою та бабусею, а недавно знайшла Грицька на вулиці й забрала додому. Ярослав ще сподівався, що помиляється. Може, у Катрусі нормальна мати, просто живуть бідно.
— Ось тут я живу, — показала дівчинка на вікно другого поверху, звідки лунала музика. — Я не піду додому. Похожу біля під’їзду. Давайте нам їжу, ми з Грицьком повечеряємо.
— А бабуся вдома? — запитав Ярослав. На вулиці вже було майже одинадцять, і він розумів, що дитині тут не місце.
— Так. Дома. Вони з мамою отримали пенсію і тепер п’ють на кухні, — похмуро сказала Катруся.
Ярослав стояв у повній розгубленості. Навколо — темно, ні душі. Він не хотів залишати дівчинку біля під’їзда й наполіг, щоб вона йшла додому.
— Зачинися з Грицьком у кімнаті, повечеряй і лягай спати. Вже пізно, на вулиці небезпечно. Хіба ти хочеш, щоб хтось вкрав твого песика?
Катруся похитала головою й міцніше притиснула цуценя. Ярослав провів її до дверей і, переконавшись, що вона зайшла, пішов додому. Настрій був жахливим. Він думав, що зараз інші часи, соцслужби працюють краще. Але виявляється — ні. Все, як і раніше…
Дружина Спочатку накинулася на нього з докорами, що довго не приходив. Вечеря встигла охолонути, вона всі очі видивила у вікно.
— Що сталося? — запитала Оксана, побачивши його задумливий вигляд.
За вечерею Ярослав розповів про Катрусю, про її маленького песика, який, схоже, був єдиним другом дівчинки.
— Молодець, що допоміг, — сумно сказала Оксана. — Але не засмучуйся, безпритульних дітей багато, ми не зможемо допомогти всім. Тем більше, у нас скоро з’явиться син, тобі треба піклуватися про нього, а не про чужих дітей.
Ярослав розумів, що дружина має рацію. Але в ту ніч він майже не спав. Не думав, що Катруся так глибоко його зачепить.
Через тиждень вони з Оксаною поверталися з прогулянки. Біля магазину знову стояла Катруся… Дівчинка ревла навзрид, наче сталося щось страшне.
— Катрусю! Що трапилося? — Ярослав підбіг і присіВін обійняв її міцно, пообіцяв, що більше ніхто ніколи не відбере у неї Грицька, і вони разом пішли додому — тепер уже назавжди.
