Гірке свято: драма Олесі
Олеся сиділа за кухонним столом, у стомий раз перераховуючи гроші. Гаманець був майже порожній, а до зарплати ще цілий тиждень.
— Мало, — зітхнула вона. — Та що поробиш? Така вже зарплата…
Треба було сплатити комуналку, купити продукти, але на що? Олеся блукала по магазину в центрі містечка Залісся, зітхаючи при вигляді цінників, які ніби зростали на очах. У підсумку вона могла дозволити собі лише молоко, батон і пачку макаронів. На масло грошей не вистачило, але маргарин був по кишені. Кава, чай, цукерки до чаю, улюблений сир — усе це залишилося на полицях.
Олесі нічого не лишалося, як іти до колишньої свекрухи по овочі. А там її чекало неминуче:
— А я тобі казала! — у стомий раз промовить Марія Іванівна.
Свекруха була жінкою суворою, але мудрою. Їй йшов сімдесят шостий рік, і вона завжди виявлялася правою. Якби Олеся послухала її роки тому, можливо, зараз не рилася б у гаманці зі сльозами на очах. Може, жила б, як усі нормальні люди. Або навіть краще! Але що було, те минуло.
Два роки тому її чоловік, Борис, пішов. І як пішов — прямо в її день народження. Олеся цілий день метушилася на кухні, накрила розкішний стіл. Борис сів, із задоволенням поїв і раптом заявив:
— Усе, Олесю. Досить. Я йду від тебе.
Вона завмерла, не вірячи своїм вухам. А він продовжив, не приховуючи роздратування:
— Тобі сьогодні скільки? Сорок один, так? А мені сорок п’ять. У такому віці в нас уже онуки мають бути! А де вони? Нема їх. Бо дітей у нас нема. Ти їх народити не постаралася!
— Що ти несеш? — Олеся захлинулася від образу. — Ти про що взагалі? Бідний, змучився, так? Які з тобою діти? Ти за котом не дивишся, він у тебе голодний цілими днями блукає! Я по квартирі навшпиньках ходжу, а ти кричиш, що шумлю! Які тобі діти? Та я, може, спеціально від тебе народжувати не хотіла!
Звідки в неї взялася ця сміливість? І навіщо? Борис, ніби чекав цього, схопився, відсунув стілець і кинув на прощання:
— Поживу поки в іншому місці. Даю тобі час знайти житло. Квартира ж моя!
Двері грюкнули, залишивши за собою мертву тишу. Олеся сиділа, не знаючи, що робити, а в грудях ширилася порожнеча.
Пізніше їй розповіли, що Борис «трохи одружився» на молоденькій продавщиці з взуттєвого магазину, куди він якось зайшов по черевики. Розповідали із задоволенням, змакуОлеся зрозуміла, що іноді життя дає другий шанс саме тоді, коли здається, що все вже втрачено.
