Гріх з горіхом, ядро в відрі

**ЩОДЕННИК ІРИНИ**

Невже можна так шаленіти від юнацьких пристрастей у його віці? Йому вже сорок шість! Про що він думає? Ця дівчина йому рівня у дочки! Яка там може бути любов? Ох… Закохався, як миша в пастку впав! Не розумію й не хочу розуміти! – кип’ятилася Ірина через поведінку свого чоловіка.

Усе це невдоволення слухала її найкраща подруга Олеся.
— Не поспішай з висновками, Ірко. Усе налагодиться. У тебе ж ідеальна сім’я, — заспокоювала подругу Олеся.

Хоча й Олеся, і колеги по роботі, і сусіди добре знали, що спокій благополучної родини Ірини тримається на волосинці.

Борис (чоловік Ірини) ніби з ланцюга зірвався. Він був сам не свій.

…Усе почалося з ДТП. Саме ця подія перетворилася спочатку на миттєве захоплення, а потім – на останню палку любов.

Була зима. Ожеледиця. Щоранку Борис їхав до офісу на своїй машині. Того дня він їхав обережно, повільно. На пішохідному переході зупинився.

Раптом нізвідки вискочила дівчина і впала на капот його авто. Борис нічого не зрозумів. Спочатку здалося, що вона навмисне кинулася під колеса. Але роздумувати було неколи. Він швидко вистрибнув з машини, щоб допомогти.

Постраждала стогнала.

Борис посадив її в авто і хотів везти до лікарні. Та дівчина рішуче відмовилася. Казала, що їй вже краще. Зате від гарячої кави не відмовилася б…

Борис привіз незнайомку до офісу.
Нагодував смачною кавою з бутербродами.
Познайомилися. Дівчину звали Світланою. Борис подумав, що вона гарна. Мила, курносинька, з хвилястим волоссям, серйозніша за свій вік. І ще вона була ніби зачарована. Хотілося її розглядати без кінця й слухати її чарівний голос. Але Борис швидко взяв себе в руки. Струсив головою, ніби зіганяючи навіювання, і проводив дівчину до виходу. Він і так втратив дорогоцінний час. На прощання вручив Світлані візитку – лише з вигляду чемність.

— Світлано, телефонуйте, якщо щось…

До вечора Борис уже забув про ранковий інцидент.

Через два дні Світлана подзвонила. Попросила про зустріч. Мовляв, у неї важлива й термінова справа.

Борис, все ще почуваючись винним перед нею, приїхав.

“Постраждала” відчинила двері своєї крихітної квартирки. Він увійшов. У дівчини була перев’язана права рука.

— Ось бачите, Борисе… Хотіла прибити картину на кухні. Не виходить. Рука болить. Допоможете? – зітхнула вона.

— Звичайно, допоможу. Дайте інструменти, — одразу погодився Борис.

Картину швидко прибили до стіни. А на столі вже стояла пляшка вина та фруктове намисто.

— Треба відзначити цю подію. Давно хотіла повісити цю картину. Але чоловічих рук не вистачало, — так запросила Світлана гостя до столу.

Борис не зміг відмовити. Йому стало шкода дівчину. Така гарна – і сама…

Вино за розмовами випили, фрукти залишилися. Їсти не хотілося. Була лише однаБорис ніколи не повернувся до своєї сім’ї, а дві маленькі дитини, яких він виховував сам, так і не дізналися справжньої історії своєї матері.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Гріх з горіхом, ядро в відрі
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.