“Як можна на мене взагалі не звертати уваги?” – сердилась Наталка, підфарблюючи губи перед дзеркалом у ванній. “Та нічого, скоро корпоратив, ось там я його точно приваблю!” Ця історія про те, як моя подруга Наталка намагалася зацікавити колегу й до чого це привело.
Наталка та її впевненість
Наталка – моя подруга ще зі школи. Їй 32, вона яскрава, доглянута, завжди на виду. Чоловіки за нею озираються, а вона вміє користуватися своєю харизмою. У нашій невеличкій IT-компанії вона – справжня зірка маркетингу. Завжди одягнена зі смаком, а її жарти на планерках смішать навіть найсуворішого керівника.
Але нещодавно у відділ прийшов новий хлопець – Андрій. Високий, симпатичний, з гарними манерами – ідеальний об’єкт для Наталкиної уваги. Та ось біда – він ніби й не помічав її намагань. Вона запрошувала його на каву, але він відмовлявся через роботу. Потім “випадково” підійшла в ліфті, та він лише посміхнувся й вийшов.
“Я для нього занадто ідеальна?”
Після чергової невдачі Наталка зайшла до мене в кабінет зі скаргами: “Ну що він, не мій тип чи що? Як можна бути таким байдужим?” Вона крутилася біля дзеркала, підправляла волосся й фарбувала губи, ніби готуючись до нового “штурму”. Я сміялася: “Може, він просто скромний? Або в нього є дівчина?” Але Наталка не здавалася: “Ні, Ірмо, щось тут не те. Він же з іншими жартує, а на мене – нуль реакції!”
Вона вирішила, що корпоратив через тиждень стане її “вирішальним моментом”. Купила нову сукню, записалася до стиліста й продумала, як “випадково” опинитися поруч із Андрієм за столом. “Ось тоді вже точно не встоїть”, – казала вона з упевненістю.
Корпоратив та несподіваний поворот
Настав день свята. Наталка виглядала приголомшливо: червона сукня, ідеальний макіяж, сяюча посмішка. Всі колеги не відводили очей, але Андрій, на зло, тримався осторонь. Танцював з іншими дівчатами, жартував з хлопцями, але до Наталки так і не підійшов. Я бачила, як вона починала хвилюватися, але продовжувала посміхатися.
У якийсь момент я помітила, що Андрій вийшов на балкон із нашим колегою Валерієм. Вони щось довго обговорювали, сміялися, а потім він поклав Валереві руку на плече. Наталка теж побачила й зблідла. “Ірмо, ти це бачила? – прошепотіла вона. – Невже це правда?” Я знизала плечима: “Може, вони просто друзі?” Але Наталка вже все зрозуміла.
Чим все закінчилося?
Після корпоративу Наталка заспокоїлася, але була трохи розчарована. Вона зізналася: “Не те щоб мені було боляче, а якось незручно – стільки сил витратила, а він, виходить, зовсім не зацікавлений у дівчатах.” Згодом ми дізналися, що Андрій справді зустрічається, тільки не з дівчиною.
Спочатку Наталка ображалася на себе за те, що “не прорахувала”, але потім сміялася: “Ну, принаймні тепер зрозуміло, чому я йому не сподобалася. А я вже думала, що зі мною щось не так!”
Тепер вона жартує, що цей випадок навчив її не бути занадто самовпевненою. Фліртує, але без натиску. А з Андрієм, до речі, вони подружилися – він виявився класним хлопцем, просто з іншими уподобаннями.
А у вас було щось схоже? Як ви справлялися з такими ситуаціями? Чи маєте поради, як менше переживати через відмови? Діліться в коментах!
