Шкода мені батьків. Вони все життя прожили, не кохаючи один одного. Побрались тільки тому, що на світ мала з’явитись я, а дитина, як у нас заведено, має народитись у законному шлюбі. Тато маму забезпечив всім необхідним – квартира в нього була, машину купив, заробляв гарно, тому в матері, як і в мене, було все, що потрібно.
Варто зазначити, що мою маму також не образив тато ніколи. Поважав її як дружину та як маму його доньки. За всі роки їхнього спільного життя, тато жодного разу не підвищив голос на маму, не кажучи вже про щось гірше. У моїх батьків було повага один до одного – це їхнє золоте правило. От тільки кохання, справжнього та щирого не було ніколи.
Мама почала помічати, що батько затримується на роботі та ледве не щотижня їздить у відрядження. Звичайно, у неї, як і в будь-якої жінки, з’явились підозри щодо його вірності. Інколи мама навіть чула, як тато говорить телефоном з іншою жінкою. Але ніколи, жодного разу вона так і не набралась сміливості, аби поговорити з ним про це. Напевно боялась почути правду, яку й так знала – правду про те, що тато її не кохає.
Я росла й бачила, що у стосунках батьків щось не те. У нас ніколи не було веселих сімейних свят, як в інших родинах. Ми ніколи не їздили вихідними на природу, а влітку всі разом на море. Їздила я з мамою, а тато з нами – ніколи. Він завжди посилався на невідкладні справи й залишався один. Зате в нього невдовзі після нашого повернення «чисто випадково» з’являлась відпустка й він їхав вже сам.
Бувши дитиною, я не знала, чому тато ніколи не може поїхати з нами. Але знала мама. Вона вже давно довідалась, що в батька інша жінка, з якою в нього дитина на два роки молодша за мене. Ще вона знала, що ту жінку, на відміну, від неї тато кохає, адже вона йому знайома з молодості. Ще мама знала, що якби вона тоді не завагітніла мною, тато б одружився з тією жінкою. Але сталось, як сталось й мій тато змушений був жити на дві родини. Мама, якби мала хоч краплину гордості, могла б піти від батька й влаштовувати особисте життя, з людиною, яку кохала. Як я дізналась вже потім, ставши дорослою, у мами теж був роман на стороні з чоловіком, який міг би дати океан кохання, але ні копійки грошей, адже був бідний, як церковна миша. Тому мама й вибрала прожити життя з чоловіком, який її не любить та постійно зраджує, зате може забезпечити безбідне життя.
Про те, що стосунки моїх батьків, м’яко кажучи, далекі від ідеалу я дізналась в років так шістнадцять. Тоді я сіла разом з батьком та мамою й запитала навіщо вони все життя розігрували цю «виставу».
– Ми боялись тебе ранити, – сказав тато, – ти була маленькою.
– Тобто в дорослому віці дізнатись, що твої батьки живуть подвійним життя набагато легше? Ви так думаєте?! – Кричала я.
– Ти повинна була рости в повноцінній сім’ї. – Опустила погляд мама.
– А моя сім’я була повноцінною? Не думаю.
Після тієї розмови пройшло ще три роки, перш ніж батьки розлучились офіційно. Вони не хотіли розривати стосунки, яких, по факту, й не було просто тому, що звикли до такого устрою.
Зараз я вже доросла й пережила цю ситуацію, але єдине, що я зрозуміла зі стосунків моїх батьків: я не хочу такого для себе. Треба бути щирим та не зраджувати, в першу чергу, собі.
