Ще йому не виповнилося 16, коли він привів її до дому… Дівчину, яка вже давно і надійно виявилася вагітною, на рік старшу за нього.
Оксана вчилася в тому самому коледжі, що й він, тільки на іншому курсі. Кілька днів Андрій помічав, як незнайома дівчина, забившись у куток, беззвучно плаче. Він не пропускав ні її вже помітний живіт, ні те, що вона тих самі речі носить вже два тижні, ні порожній, позбавлений надії погляд.
Як виявилося, її історію знали майже всі… Онук відомого в місті чоловіка зустрічався з нею, а потім просто зник, мовляв, поїхав у сусідню область “по справах”. Його батьки і чути про неї не хотіли. Так прямо їй і сказали.
А свої, наче в темні часи, боячись “ганьби”, вигнали її з дому й самі махнули кудись на дачу. Хтось Оксану жалів, хтось за спиною знущався.
“Сама винувата. Думають зазвичай головою!”
Андрій не міг просто дивитися. Він все обміркував і підійшов.
“Легко не буде, годі ревіти. Іди до мене, одружуємось. Але попереджаю — брехати не вмію й нянькатися ні з тобою, ні з дитиною не буду. Просто постараюся бути поряд і обіцяю: у нас усе буде добре.”
Оксана витерла сльози й глянула на хлопця. Що ж… Звичайний хлопчина, без лоску. А вона мріяла про зовсім іншого нареченого! Та в її положенні вибору вже не було, і вона пішла за ним.
Батьки були в шоці, мати благала Андрія опам’ятатися, але він стояв на своєму:
“Мамо, не вигадай проблем. У мене дві стипендії, звичайна й соціальна. Підроблятиму — витягнемо!”
“Але ж ти планував далі вчитися!”
“Ну й що? Ви ось якось живете. Тато — на заводі, ти — у магазині. І без “вишки” люди якось існують. Це ж не кінець світу!”
Оксана влаштувалася в Андрієвій кімнаті. Він віддав їй своє ліжко, а сам перебрався на незручне розкладне крісло. Днів п’ять вона мовчала, мов тінь, ходила з ним за руку в коледж і додому, а потім раптом вибухнула.
“Набридло! Чому твої батьки на мене так дивляться? Я їм не подобаюсь! І чому ти зі мною не проводиш час? То в книжках сидиш, то кусь біжиш?!”
Андрій здивувався.
“А тобі не здається, що це нормально? Так, батькам ти не подобаєшся, але вони тебе прийняли й не ображають. Косо дивляться? Твої рідні тебе й бачити не захотіли. А батьки того, хто тебе так “пощастив”? Де вони? Книжки? Так я вчуся й не хочу вилетіти після першого курсу. І стипендію забиратиму, якщо не складу. Біжу? Підробляю. І мені нецікаво дивитися з тобою плаксиві серіали.”
Оксана заплакала.
“Чому ти так?”
“Як? Я ж попереджав — брехати не вмію. До речі, коли в ЗАГС підемо?”
“Та я ж не можу просто так! Купи мені гарну сукню, з високою талією, щоб живіт не видно було.”
“Ти в собі? Ми ж заяву зі справкою про вагітність подаватимемо! Я ще на коляску й ліжечко гроші збиратиму…”
Мати схопилася за валідол із пустирником, але поступово змирилася і все частіше озиралася на дитячі речі в магазинах. Ну справді, що тут страшного?
Нехай живуть, одружуються, а вони з батьком допомагатимуть. От тільки дівчина якась невдячна — невдоволена Андрієм, ними і тісною квартирою. Та нічого, народить, може, зміниться.
Але Оксана мінятися не збиралася. І коли Андрій, повернувшись з мийки автомобілів, брудний й зморений, приніс додору кішку, вона від злості почервоніла й закричала:
“Ти що, дурний? Нащо нам ця страхітлива кішка? Викинь її! Кажу — зараз же!”
Андрій відповів різко:
“Ні, вона котяча чекає. Залишиться тут, тож навіть не починай. Краще зміркуйся й зігрій мені їсти.”
“О, так! — Оксана ледь не завищала. — Вибирай! Вона чи я! Вона теж на мене якось дивиться!”
“Нащо? — Андрій скривився. — Я вдома, і мені нічого вибирати. Це тепер моя кішка, і якщо тобі це не подобається — двері відчинені. Навіть мати мені такого вибору не пропонувала. Може, тобі варто припинити на всіх косо дивитися?”
Оксана ридала, ревнувала до худої, обдертої кішки. Де там Андрій побачив округлість? Але живіт з’явився — кішка дійсно чекала потомства.
Хлопець стомився, але кожного разу, коли жадь до помилкового рішення підкрадалася до нього, він відганяв її. Нічого, витримають. Оксана народАле кішка з котятами залишилася з ним, а Оксана так і не повернулася…
