«Ти кого в дім везеш, сину…»
Ольга Миколаївна цілий день крутилася на кухні. Приготувала улюблені страви, накрутила голубців, запекла курку з хрусткою шкіркою. Сьогодні був особливий день — її син Андрій мав уперше привести свою наречену.
Дім блищав чистотою, скатертина була випрасувана, пиріг остивав на підвіконні. Ольга раз-по-раз поправляла волосся, дивилася у дзеркало з хвилюванням — дуже хотілося сподобатися майбутній невістці.
Пролунав клац замка. Ольга випрямилася: «Вони!» — подумала вона і вже рушала до коридору, коли почула приглушені голоси.
— Андрію, ти що, серйозно? Це твоя квартира?.. Ніби музей якийсь, — зверхньо скривилася Ярина.
— Тихше, Яро… Мама почує. Навіщо ти так…
— Та хай почує! Може, зрозуміє, що це старе лайно давно треба викинути! — злісно штовхнула ногою стару шафку в коридорі.
— Що ви собі дозволяєте?! — Ольга вийшла з кімнати, обличчя побіліло, очі спалахували. — Ви в моєму домі, а не на базарі.
В повітря повисла важка мовчанка.
Ярина навіть не вибачилась. За вечерею крутила носом, майже нічого не їла, весь час натякала, що обстановка «радянщина», і що вони тут жити не будуть, поки не зроблять євроремонт.
Ользі стало погано. Вона мовчки підвелася, вийшла на балкон, притиснула долоню до грудей. За тридцять років вперше пошкодувала, що виростила сина сама. Чоловік пішов, коли Андрієві не було й року. Вона тягла все сама — роботу, виховання, дім.
А тепер цей дім став комусь зайвим.
Коли Ярина заявила, що вагітна, Ольга промовчала. Вже розуміла: з цього союзу доброго не вийде. Занадто різні цінності. Але заради дитини, заради сина… Вона запропонувала: «Живіть тут. Квартира велика. Переробите кімнату під себе».
— Однієї кімнати мало! — огризнулась Ярина. — Ми хочемо продати цей хлам і купити дві нові квартири.
— Я не дозволю розпродати те, що мої батьки будували все життя! — Ольга не витримала.
Наступного дня Андрій прийшов з документами. Просив виділити його частину. Ольга, не дивлячись, підписала.
— Продавай. Роби, як знаєш. Але пам’ятай: з цим домом ти втрачаєш не стіни, а частину роду.
За тиждень Ольги не стало. Тихо, вночі, уві сні. Андрій знайшов її фото на підвіконні. На одному — вона тримає його, немовля, біля бабусиного рояля.
Він стояв у порожній кімнаті, де тепер лунав лише відлуння.
А меблі… Меблі Ярина встигла вже продати.
Через три роки Андрій жив у «своїй» однокімнатній. Один. Ярина з дитиною — окремо. А відреставрований старий стіл із зеленим сукном стояв у кутку. Поруч — фото матері. І кожного вечора він у думках просив у неї вибачення…
